У той день, я повернулася додому раніше ніж зазвичай. І застаю батьків свого чоловіка у себе у квартирі. Вони саме копирсалися у моєму комоді. Глянула і зрозуміла, що вони вже обнишпорили весь будинок. У свекрів були ключ

Я втратила батьків в двадцять років. Залишилася одна в двокімнатній квартирі. Закінчила інститут. Вийшла заміж.

Батьки чоловіка – чудові люди. Про таких можна тільки мріяти. Педантичні, тактовні, виховані.

Зустріли ласкаво і прийняли в сім’ю. Обдарували подарунками, теплотою.

Наче мої батьки. Я відповідала їм взаємністю. Дзвонила щодня. Заїжджала в гості. Дбала. Водила по лікарях, купувала необхідні препарати.

Чоловік не любив їх. Не розуміла, чому. На запитання не відповідав або віджартовувався.

Все стало ясно в один вечір.

У той день, я повернулася додому раніше ніж зазвичай. І застаю їх.

Вони саме копирсалися у моєму комоді. Глянула і зрозуміла, що вони вже обнишпорили весь будинок. У свекрів були ключі. Я їм дала про всяк випадок, хоча чоловік був проти.

– Що ви тут робите.

– Ти знаєш, у нас пропали золоті сережки, може ти їх забрала.

Я неймовірно здивувалася через ці слова.

– Я ніколи і нічого у вас не брала.

– Так, а ця каблучка на пальці.

– Ви мені її подарували.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩

Loading...