Сумно на душі — свати ідуть до хати. Їй всього лиш 16, а батьки вже заміж видають. Парубок видний, багатий, але не лежить до нього серце. — Мамо, я ще гуляти хочу, а не заміж.

Плакало гірко дівча та все в Господа благало допомоги. Сіли вечеряти вареники з горохом, борщ, але Христині нічого не було до смаку. Відсувала усі страви. Вирішила вийти на вулицю.

Христинка в чобітки на босу ногу та свитину й хустину теплу вхопила й із хати прожогом. Вилетіла з порога просто в сніг, аж раптом Степанко дивиться на неї.

— Чув, що сватають тебе? Чи ж правда? — спитав приглушено і шапку нащось зняв.

— А що я з цим зроблю? — вона йому та в сльози. — Не люблю я його!

І раптом парубок на руки її та в свитину до себе.

— Моя будеш! Нікому тебе не віддам! А батьки мої поймуть…

Та й втекли вдвох, лиш курява за ними піднялася. Христинка не пручалася, лише міцніше притискалася до широких грудей…

…Цю історію мені розповіла бабуся. Батьки не злилися на доньку, а Степан (мій дідусь) теж був не з бідної родини та й прихистили дівчину. Коли надворі хурделить, я завжди згадую своїх рідненьких і цю романтичну історію.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩

Loading...