Багато років тому нас запросили до сусідів на весілля. Я одягла стару сукню, бо на нову не було грошей. Жили ми тоді бідно, я вважала, що важливо прийти і уважити людей, розділити з ними їхню радість. А гроші на одяг витрачають ті, у кого вони є. Але після цього весілля я вирішила їхати на заробітки, бо захотіла трохи кращого життя

 

Звичайно, що це мені дуже не сподобалося, але ж що я могла зробити. Пообіцяла доньці, що приїду на Петра додому і влаштуємо сватання. Сама собі подумала, що може Віра і не найкраща людина, але її син може бути зовсім іншим. І зрештою, діти не мають відповідати за своїх батьків.

Коли я приїхала і ми зустрілися, я зрозуміла, що в поведінці Віри нічого не змінилося, вона залишилася такою, як була. За столом ми почали обговорювати майбутнє весілля і основні витрати. Але Вірі вдалося і тут мене ошелешити. Моя майбутня сваха вважає, що якщо я приїхала з Італії, то за все маю платити я. А вона нам і так багато дає – свого єдиного сина. І якби не він, сиділа б моя Леся і далі в дівках.

Віра це сказала, ніби жартома. Усі посміялися, а у мене на душі знову неприємний осад. І що виходить, я стільки років працювала без сну і відпочинку, щоб забезпечити Віриному синові щасливе майбутнє – і весілля зробити, і в свою нову хату поселити. Не забула Віра і про машину – натякнула, що непогано було б зятеві такий подарунок зробити.

Зараз ми активно готуємося до весілля. Ні Віра, ні мій майбутній зять, нічого не допомагають. Все оплачую я. Весілля буде в листопаді, після Михайла. Донька каже, скільки треба грошей, я висилаю. Леся щаслива, а я щось її радості не розділяю. Не бачу я майбутнього з таким чоловіком. Але донька закохана і не хоче бачити очевидних речей.

Спеціально для ukrainians.today.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.


Джерело

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩