Мені з продуктів потрібен був хліб, кефір і помідори. Я одяглася за 2 хвилини. Від моєї квартири до супермаркету – 7 хвилин пішки. Там, в супермаркеті, я провела в сукупності 9 хвилин, з яких 5 – вибирала продукти (я знаю, де те, що потрібно мені), і 4 – розплачувалася. 7 хвилин назад. Разом – 25 хвилин. Це було три дні тому

 

Ми шукали 5 гривень, щоб узяти візок.

Ми каталися на візку.

Ми катали візок.

Ми купили кефір, помідори і хліб.

І ще купу солодкого, не заявленого в списку. І морозиво. І ананас. Катя, навіщо нам ананас? Давай викладемо.

Ми викладали ананас.

Ми кокетували з касиром.

Ми оплачували покупки.

Ми ридали, що виклали ананас.

Ми повернулися за ананасом.

Додому – я, Катя, слон і ананас – йшли повільно, тому що лизали морозиво…

Разом 2 години 42 хвилини зайняло те, що займає в ідеалі менше півгодини.

Але знаєте, що я вам скажу?

Ні хвилини з цього часу я не вважаю втраченим.

Тому що щасливе батьківство – це усвідомлене бажання сповільнитися, щоб ще раз прожити дитинство і побачити всі ці звичні дорослості – світлофор, домофон, ананас – очима.

Автор: Olʹha Sаvelʹyeva.

Фото ілюстративне(pexels).

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩