– Ви ж казали у вас п’ятеро дітей, – вражено роззирнулась довкола гостя, – Де ж вони всі? – Олена з Павлом лиш зітхнули. Доведеться і цій пояснювати усе з самого початку

 

Ми з чоловіком одразу вирішили, що хочемо велику родину, щоб діток було стільки, скільки Господі дасть. Ми вже 16 років разом, у нас підростають п’ять красунь-донечок. Старшій – 15, найменшій 1,5 рочки. Чоловік мій службовець, я – домогосподарка, бо постійно з дітками.

Але вже багато років всі родичі осуджують нас за те, що дівчатка виховуються в спеціалізованому музичному інтернаті. Зважилися ми на такий крок, коли двом старшим було 6 і 8 років. Цей чудовий спеціалізований музичний заклад, розташований в нашій області, не дуже далеко від нашого міста, чоловікові порадив свого часу колега по роботі.

Ми поїхали туди, подивилися і вивчили всі умови, зважили всі «за» і «проти» і пішли на цей крок, хоча вся наша рідня і навіть знайомі були проти, не розуміли нас.

Чоловік же бачив, яка я зморена, адже він майже весь час на службі, а батьки наші ще самі молоді, працюють, тобто допомагати мені було нікому. А я практично завжди, як ви розумієте – в очікуванні нового поповнення в родині. Няню винаймати дорого, а в інтернаті для нас, як для багатодітної родини, – певні пільги.

Так от, наші дівчатка, тепер уже три старші, виховуються в цьому закладі, який справді дуже достойний. Дівчата виховані, дисципліновані, системні, різносторонні. Грають на різних музичних інструментах. Їздять по всій Україні і навіть за кордон на конкурси і фестивалі, у них насичене й цікаве життя.

Я ж не замучена, все встигаю, слідкую за собою, гарно виглядаю. На вихідні ми забираємо донечок додому, я готую купу смаколиків, разом виїжджаємо на природу, якісь екскурсії.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩