«Повернуться до Нового року, якщо буде куди!» – сумно промовила сусідка Надія, доки інші стояли мовчки, перезираючись

Орися покинула рідний дім, коли йшла навчатися в університет. Тата вона не пам’ятала, з мамою він жив лише один рік, а потім втік. Пощастило, що мама мала рідну сестру у столиці, то дівчині було у кого жити, доки навчалась. А потім працювати пішла, там познайомилась з хорошим чоловіком, який через рік їй одружитися запропонував. Вона і не думала відмовляти. Добрий, порядний, успішний, чому ж не погодитися?

Мама Орисі, Олена, після її від’їзду також хорошого чоловіка зустріла. Двоє на роботу ходили, за городом приглядали, який дістався чоловікові від мами. Потім її чоловік пішов на пенсію, був старшим від неї, а Олена поки продовжувала працювати.

Нерідко до них у гості Орися навідувалась, а потім і не сама, а з сином Олегом. Щороку на все розкішній машині та такій, що сусідки не припиняли дивуватися: «Якщо скажеш мені, що самостійно купили, то не повірю, така, мабуть, лише у депутатів буває!». Деякі говорили, що дівчина виграла щасливий білет, інакше таке і не назвеш.

А одного літнього дня Олена повідомила сусідкам приголомшливу новину: «Переїжджаємо ми. Будемо тепер біля доньки жити. Зять побудував їм великий будинок і нам біля себе невеличкий, щоб ми Орисі допомагали. Ото звільнилась з роботи, збираємо речі й будемо тепер жити великою родиною. А наш маленький будинок виставляємо на продаж!».

«Повернуться до Нового року, якщо буде куди!» – сумно промовила сусідка Надія, доки інші сусідки стояли мовчки перезираючись.

«Так Орисі просто твоя допомога потрібна, ти їй там за няньку безплатну будеш! Пощастить, якщо лише за няньку, а не ще й за куховарку та прибиральницю!» – глаголила Надя, не приховуючи справжніх думок.

«Та й чоловіку твоєму роботу знайдуть. Буде там газон косити або ворота відкривати. Щось придумують!»
Повернулися вони за кілька тижнів до Нового року. Олена, не соромлячись, поділилась з подругами правдою: «Орися то в нас особисто нічого не прохала, але то потрібно обід приготувати, то квіти полити, то малого зі школи забрати й потім його доглядіти, то чоловіка ось робити заставлять. Втомилися ми від такого життя. Недаремно говорять, що родичам потрібно на відстані жити, тоді вони й засумувати один за одним встигають і ніякого невдоволення та образ один між одним немає!»

– От, а я ж казала, – почала Надія. – Вже старі, щоб переїздити. І оце вам не сиділось ж! Пощастило, що за цей час дім не встигли продати, а то б вже і повертатися не було куди!

Джерело