Петя доnоміг жінці, яка загубuлася знайтu свій будuнок. Коли він побачuв, хто зустрів її на порозі, втратив мову

-Галино Іванівно, здравствуйте, – сказав Петя, побачивши свою шкільну вчительку. Жінка продовжувала йти дрібними кроками і не оберталася. -Галино Іванівно, давайте я вас до будинку проводжу, – ще раз спробував Петя. Але жінка навіть не обернулася на його монолог.

-Ви може мене не пам’ятаєте, я Петя, з вашою донькою Ірою навчався в одному класі, – з цими словами Петя підійшов ближче і поклав руку на плече тендітної жінки. -Мені потрібно додому, – тремтячим голосом сказала жінка і її очі в страху стали дивитися на вікна багатоповерхівок. -Так ми не у вашому районі, сідай у машину, я вас відвезу. Дорогою до будинку вчительки Петя зрозумів, що Галина Іванівна xвора.

Вона нічого не пам’ятає, і не розуміє, що довкола відбувається. У їхньому дворі вже бiгала перелякана Іра, шукала маму. Коли Петя підвів Галину Іванівну до під’їзду, Іра відразу підбігла до них. -Спасибі. Дякую вам велике … мамо, ну куди ти пішла? Я тут все оббігла. -Ірочко, ти уроки зробила?

– Почала Галина Іванівна. Петя допоміг Ірі завести маму додому. Коли Галина Іванівна заснула, то Іра поставила чайник і вони з Петею розговорилися, все-таки 8 років із закінчення школи минуло. -Я заміжня була. Але коли у мами стали виникати провали в пам’яті, вона зовсім як дитина стала поводитися… Чоловік не витримав і пішов. Я його не звинувачую, мені самій вaжко доводиться, а як йому… Добре, що дітей немає, так би я зовсім нічого не встигала. Мама думає, що мені 12 років. Так що ось так важко доводиться… а в тебе як життя?

В Ірі прокинулися колишні почуття до її шкільного кохання-Петі. Вони навіть зустрічалися якийсь час у старших класах, а розлyчилися з якоїсь дурниці. Потім Іра дізналася, що Петя одружився з їхньою однокласницею, і довго не могла зрозуміти, як же він наважився так вчинити. -Я з Танькою одрyжився, якось випадково вийшло, ми самі не зрозуміли. Але через рік сімейного життя я зрозумів, що це була помилка.

Ми розлyчилися, дітей теж немає. Гаразд, пізно вже, я піду. Але я повернуся, Іра… обіцяю, я повернусь. Іра з сумом подивилася у вікно. Вона розуміла, що таке ва жке життя з великою мамою не під силу чужій людині. Але наступного дня Петя все ж таки приїхав. Дотримався слова. А потім він став приїжджати дедалі частіше. У Іри з’явилася нова надія.

Джерело