Ну що це за наречена така, без приданого? Хіба наш Ромчик таку жінку заслуговує? – Та молоді настояли на своєму. Я надіялась, що їх шлюб тривати довго не буде. Тому коли прийшов час купувати хустину для нареченої, я обрала на базарі найгіршу з найгірших. Хоча, гроші були й на таку, що золотом вишита

Ну що це за наречена така, без приданого? Хіба наш Ромчик таку жінку заслуговує? – Та молоді настояли на своєму. Я надіялась, що їх шлюб тривати довго не буде. Тому коли прийшов час купувати хустину для нареченої, я обрала на базарі найгіршу з найгірших. Хоча, гроші були й на таку, що золотом вишита.

Мені вже було за 60, і так хотілося встигнути поняньчитись з онуками, а наш зі Степаном син Ромчик все тягнув з тим ділом.

– Я хочу знайти таку любов, як у вас з батьком. Щоб раз і на все життя!

Ми зі Степаном поженилися геть юними, мені 18 тільки виповнилося, а чоловікові 20, ось і живемо разом в любові та злагоді. У нас своя квартира, у сина своя.

Телефонує Роман і каже, що, разом з найкращим другом поїдуть відпочивати до Туреччини, а по приїзді, він обіцяв купити нам путівки і ми поїдемо, відпочинемо, син ніколи про нас не забував. Ось минає днів 10, телефонує Роман і каже, що зустрів дівчину, вона без батьків, жила з бабусею і дідусем, але їх вже більше року, як немає.

Я була спантеличена, ну що це за наречена така, без “приданого”? Вона не пара нашому синові, без освіти, та й взагалі, я так мріяла мати сватів, їздити до них в гості, а вони до нас. Роман з трепетом розповідав, яка вона добра, красива, і взагалі найкраща. Ми подумали, гаразд, приїде, поговоримо. Степан цю новину сприйняв спокійно.

– Ну ось, твоя мрія скоро здійсниться. Бо дивись, після весілля і онуки підуть. Ти ж того хотіла? Квартира у Романа є, що ти ще хочеш?

– Ти що, не розумієш зовсім? З нас всі друзі і рідні будуть сміятися. Ти пам’ятаєш, як моя сестра дочку видавала заміж, а її майбутній зять заїкався, так все весілля гості мали що обговорювати. Не хочу, щоб в нас так само було.

Як я не намагалася розлучити сина з Дариною, мені це не вдалося. Весілля ми відгуляли скромне – не було чим хвалитися.

Але ось що я вам скажу.

Я чомусь надіялась, що Роман з Дариною проживуть разом не довго. Тому й наполягала на скромному весіллі. Пам’ятаю, як хустину на базарі купляла для нареченої. Там такі гарні були – дорогі. Продавчиня все їх мені підсувала. А я думаю, для кого? Для цієї? Купила тоді найдешевшу, хоча гроші були.

З того часу минуло вже 5 років. Діти живуть в мирі і радості. Нас ощасливили двома онуками. Златочці вже 3, а Антоші недавно рік виповнився. Мій син з її появою помінявся. Він спершу на “дядю” працював, а Дарина так настояла, що той відкрив свій, хоча й невеличкий, бізнес.

Недавно у невістки ювілей був. Я довго думала над подарунком, а потім якось стало мені не по собі, через цю весільну хустину. Я вирішила виправитися, і купила на базарі таку красиву, дорогу, з тороками.

Невістка прийняла нас гарно. Онуки все щебетали біля нас з дідом, Роман змужнів біля невістки, став і на вигляд поважним бізнесменом.

Тепер дивлюсь на їх щастя і налюбуватись не можу.

Була б така змога, я б ще раз їх весілля відгуляла. Але добре хоч хустина відлягла від душі.

До речі, Дарині подарунок дуже сподобався. На Різдво до церкви в ній ходила. Таки я з хустиною не прогадала…

Фото ілюстративне


Джерело