Максим був на роботі, як в двері задзвонили. Відкривши, я побачила його рідну сестру Валентину з чоловіком. В коридор тут же наглянула бабуся і взялась за голову. – Ви чому не попередили? Я б вареників наліпила! – Не їсти ми до тебе прийшли. Справи у нас важливіші, – сказала Валя косо глянувши на мене. І взявши бабусю під руку, сіли на рипучий диванчик

Максим був на роботі, як в двері задзвонили. Відкривши, я побачила його рідну сестру Валентину з чоловіком. В коридор тут же наглянула бабуся і взялась за голову. – Ви чому не попередили? Я б вареників наліпила! – Не їсти ми до тебе прийшли. Справи у нас важливіші, – сказала Валя косо глянувши на мене. І взявши бабусю під руку, сіли на рипучий диванчик.

Мене звати Анна. Я виросла у дитячому будинку. Мені так не вистачало ласки та любові, і тому коли я познайомилася з Максимом, то була дуже щаслива. А коли він запропонував мені стати його дружиною, то я взагалі була на сьомому небі від щастя.

Мені дали квартиру як сироті, але прожити ми довго не змогли. Коли були дуже великі борги, і ми були змушені продати мою квартиру. Після цього ми переїхали жити до бабусі Максима.

Інга Василівна виявилася дуже цікавою жінкою. Ми з нею одразу ж потоваришували.

І ось нещодавно сталася історія, яка повністю змінила моє життя.

Чоловік був на роботі, а я була вдома. У двері квартири задзвонили. Я пішла, відчинила двері. Це прийшла сестра мого чоловіка, Валентина, зі своїм чоловіком.

– Ой, що ж ви не попередили мене, Валентино, про те, що прийдете в гості? Я б вареників наліпила з капустою та вишнями, сказала бабуся.

– Ми до тебе прийшли не їсти! Хочемо тебе про велику халепу попередити. Ти ж у свою квартиру справжніх змій пустила! Максим і Анна хочуть тебе віддати до будинку для людей похилого віку! Щойно ти на них свою квартиру перепишеш! – Сказала Валентина.

– Як вони хочуть здати мене в будинок для людей похилого віку? Анно, невже це правда?

– Та ні! Я вперше про це чую! – Здивувалася я. – Правда, я чула, що Максим розмовляв з кимось про вас по телефону. Але я думала, може він хоче вас на обстеження покласти, щоб ви трохи підлікувалися!

– Все ясно! Так, Валентино, йди до магазину! Купи печива та цукерок до чаю! А я з Анною поговорю!

– Ми нікуди не підемо! Як тільки я вийду із цієї квартири, Анна тебе “обробить”! Локшини тобі на вуха навішає! Вона ж нас хоче один проти одного налаштувати!

– Валентино, я ще в здоровому глузді і все добре розумію! Я ще можу розібратися, хто мені правду говорить, а хто мені бреше! Іди, йди до магазину! І чоловіка свого з собою прихопи! А ти Анно, ходімо зі мною на кухню. Поговорити треба з тобою.

– Інго Василівно, я, правда, не знаю, про що говорить Валентина.

Справа в тому, що Інгу Василівну я, правда, дуже любила. Я виросла в дитячому будинку, я не знала любові та ласки. А Інга Василівна була дуже дбайливою жінкою і до того ж вона була дуже доброю та уважною.

– Та я знаю, що ти про це нічого не знаєш! А ось Максиму твоєму я не вірю! Він у мене вже давно дарчу на квартиру просить! Я знаю, як тільки я напишу її, так він мене до будинку для людей похилого віку відправить! Та й Валентина така сама! І Максиму, і Валентині тільки моя квартира і потрібна! Вони обоє не дочекаються, коли я з того світу піду! То що ж мені робити? А ти куди свою квартиру діла? Адже тобі ж, як сироті, мали дати квартиру.

– Так у Максима борги були і ми продали мою квартиру, щоби з цими боргами розплатитися.

– І він змусив тебе це зробити?

– Та ні. Я просто хотіла чоловікові своєму допомогти!

– А він “показує” – хто в домі “головний”? Тільки чесно!

– Та ні! Немає такого!

– Ти навіщо кажеш мені неправду? Ти думаєш, що я не чую і не бачу. Я хоч і стара, але з розуму ще не вижила. Я розумію, що рятувати тебе треба! Я знаю, що ти мене по-справжньому любиш, і ти мене ніколи в будинок для людей похилого віку не здаси! Коли я відійду в інший світ, то Максим тебе покине! Йому потрібна ти тільки для того, щоб мене доглядати!

– Та що ви таке кажете?! Не кине він мене! Він же мене кохає!

– Ой, ти взагалі нічого не розумієш! Ти наче розумна дівчина, а таку дивину кажеш! Гаразд, врятую тебе. Хоч щось хороше в цьому житті зроблю! Онука вижену, ти тут зі мною залишишся. І цю квартиру я тобі залишу. Я знаю, що ти мене не виженеш. За ці кілька років ти мені стала ріднішою і ближчою за моїх рідних онуків.

– Ну що ви! А коли Максим дізнається! Я дуже боюся!

– Ха-ха-ха! То я ж тебе разом з ним вижену! А потім ти до мене повернешся, як він тебе покине!

– Та не кине він мене! – сказала я.

– Поживемо, побачимо! — відповіла Інга Василівна.

Тут повернулась із магазину Валентина зі своїм чоловіком. А через 5 хвилин, за ними, прийшов з роботи і мій чоловік Максим.

Інга Василівна вийшла з кухні та повідомила своїм онукам новину про те, що вона свою квартиру заповідала місцевій церкві.

– А вам нічого не дістанеться! Ні метра ви моєї квартири не отримаєте! Йдіть всі звідси!

Максим та Валентина почали вигукувати на бабусю.

Валентина з чоловіком пішли. Чоловік почав збирати речі.

– Дивина! П’ять років бабусі догоджав, а вона свою квартиру церкві заповідала! Ну і бабця!

– А куди ж ми підемо? – Запитала я у Максима.

– А немає вже нас! Я до своєї мами повернусь. А куди ти підеш жити, мені взагалі байдуже!

– Але як же так? Ми ж мою квартиру продали, щоби з твоїми боргами розрахуватися!

– Яка ж ти дивна! Я через цю квартиру на тобі й одружився! Я хотів розлучитися, але тут бабуся занедужала. От я й не став поки що розлучатися: щоб ти за моєю бабкою доглядала. Я ж сподівався, що вона заповідає мені свою квартиру. А вона таке здивувала! Та я на тебе просто дивитись не можу! Йди звідси!

Максим зібрав свої речі та пішов. А Інга Василівна підійшла до мене, обійняла і каже:

– Ну, не плач Анно, не плач! Ну, навіщо тобі такий чоловік? Він хоч і онук мені, але така погана людина! Добре, що у вас спільних дітей немає! Добре, що все з’ясувалося. А тепер ти завидною нареченою будеш і гарного чоловіка знайдеш! Діток народиш і будеш щасливою! Все в тебе ще попереду! А я тобі допомагатиму, поки жива буду! А на той світ я ще я не збираюся.

Фото ілюстративне


Джерело