Степан зайшов в квартиру. Раптом, він почув, що на кухні теща розмовляє з його дружиною. – Віра, зателефонуй ще раз, щось довго його немає, може що сталося? – Я вже дзвонила, не відповідає, мабуть, знову не знайшов роботи, от і ходить десь, – невдоволено відповіла дружина. Але тут Степан почув від Ганни Іванівни таке, що все в нього перевернулося всередині

Віра була пізньою дитиною у сім’ї батьків-інтелігентів. Заміж вийшла за Степана у двадцять три роки, у них народилося двоє дітей один за одним, син та донька. Степан працював у невеликій фірмі, Віра у школі вчителькою української мови та літератури. Батькам зять не дуже й сподобався, з простої сім’ї, зате спокійний і поступливий, і з часом все втряслося. Правду кажучи, у дочки з ними відбулася розмова:

– Віро, ти впевнена, що все своє життя хочеш прожити із цією людиною?

– Звичайно, я люблю Степана, а як ви думали?

– А ти впевнена, що він зможе забезпечити твоє життя та дітей, адже діти теж у вас будуть?

– Мамо, впевнена, все у нас буде добре, я ж сказала, ми любимо одне одного.

– Ну не знаю, доню, дивись, тобі жити з цією людиною, якщо що, не скаржся, ти сама обрала собі чоловіка, – твердо відповіла Ганна Іванівна.

****

Зараз Вірі сорок вісім, діти вже дорослі, обидва поїхали, завели сім’ї. Живуть вони у величезній квартирі батьків Віри, батька професора не стало давно, а мама Ганна Іванівна, живе з ними, має окрему кімнату, допомагає дітям по мірі своїх можливостей.

Сім’я у них спокійна, без скандалів, буває по дрібниці невдоволення то в одного, то в іншого, але як без цього? У зятя з тещею дивні стосунки, він називає її тільки по-батькові, а вона його тільки повним ім’ям і на «ви». Ось вже двадцять п’ять років Степан живе тут у квартирі, а теща називає його стримано холодно на «ви», але розмовляє шанобливо.

З тещею він ніколи не сварився, вона в цьому відношенні займала тверду позицію, ніколи не втручалася у сімейне життя дочки та зятя, тримала нейтралітет. За це зять поважав її.

Йому незабаром п’ятдесят, і раптом фірма, де він довгий час працює, збанкрутувала, його звільнили, і в такому віці залишився без роботи. Ось вже третій місяць Степан ходить на співбесіди, але влаштуватись складно, проблема у його віці, хоч він і класний фахівець.

Дружина поступово починає бурчати, що на пенсію мами та її невелику зарплату жити складно, комуналка забирає дуже багато, квартира величезна, і продавати шкода. Теща, дякувати Богові, поки що мовчить, але поглядає багатозначно на Степана.

Сьогодні за вечерею дружина знову сказала Степанові, що грошей не вистачає, а він вже третій місяць не приносить додому зарплату:

– Степане, ти сам розумієш, що на пенсію мами та мою зарплату ми довго не протягнемо.

– Я розумію Віро, але сподіваюся, що завтра мені пощастить, вчора мені пообіцяли в одній невеликій фірмі, що проведуть зі мною співбесіду, і вирішуватимуть питання про прийом на роботу, сподіваюся, завтра все вийде, – тихо сказав Степан.

Степан пішов на початку дев’ятої ранку, з ним розмовлятимуть з приводу працевлаштування, головний інженер підприємства довго розмовляв з ним, йому сподобався досвід та знання Степана, про вік розмови не було, він і так бачив, що фахівець не молодий. І нарешті Степан почув заповітні слова:

– Ну добре, я бачу, ви хороший фахівець, завтра можете приступати до роботи.

– Дякую за довіру, я намагатимусь виправдати Ваші очікування, не підведу, – серйозно і з гідністю сказав Степан, а в душі радість, але він намагався себе стримувати, адже він серйозна людина.

Степан вийшов надвір, зітхнув і попрямував куди очі дивляться, від радості йому не хотілося ні з ким розмовляти, нікого бачити, дуже довго він тримав у собі невпевненість та образу. Навіть не хотілося йти додому та повідомити своїх, що його оцінили та запросила на роботу. Йому набридло бути вдома, дивитись на незадоволені та засуджуючі обличчя дружини та тещі. Степан гуляв парком, потім набережною, зайшов у невелике кафе, випив каву з булочкою, посидів на лавці. Вже темніло, дружина тричі зателефонувала, він не відповідав, не хотілося, ось коли прийде додому, тоді і повідомить новину, і буде всім сюрприз.

Нарешті зовсім стемніло, стало прохолодно та сиро, вже осінь, він поїхав додому. Квартиру відкрив ключем тихо, так що навіть дружина з тещею не почули, вони розмовляли, він почув стривожений голос тещі:

– Віра, зателефонуй ще раз, щось довго немає Степана, мало що сталося?

– Мамо, я вже кілька разів дзвонила, не відповідає, мабуть, знову не знайшов роботи, от і бовтається десь, не хоче йти додому. Мені здається, що Степан, просто не хоче її шукати, звик вже без діла бовтатися, мабуть, подобається йому сидіти на наших шиях, – невдоволено відповіла дружина.

Але тут Степан почув від Ганни Іванівни таке, що все в нього перевернулося, вона крижаним голосом сказала дочці:

– Віра! Не смій у такому тоні говорити про чоловіка та батька твоїх дітей. Ти що забула, як обіцяла любити і в горі, і в радості чоловіка? Не смій, не смій так говорити про чоловіка, ти повинна його підтримувати і бути поруч, що б не сталося. Це дуже неповажно та негарно з твого боку.

– Мамо, вибач, ти сама тільки не хвилюйся, бо здоров’я у тебе слабке, просто я сама вже втомилася від усього, від очікувань, від цього складного життя, від учнів у школі, накопичилося у мене. Вибач матусю, і не хвилюйся, зараз ще зателефоную Степану.

А теща вголос почала читати молитву, правда він не всі розбирав слова, але почув, що вона молиться за здоров’я Степана.

– Господи, врятуй і збережи батька моїх онуків, і чоловіка моєї дочки, дай йому сили і терпіння, не дай втратити віри в себе.

Степан, стояв не ворухнувшись, у коридорі за дверима, і чув тихий голос, що переходив у шепіт тещі, він чув, як вона просила про нього, і називала його своїм сином.

Ніхто і ніколи не молився за нього, він навіть від своєї матері не чув такого. У нього в грудях піднялася хвиля, на нього накочувала хвиля величезної подяки тещі за все – за те, що вставала раніше за всіх, і готувала сніданок на кухні, за смачний борщ і пироги, які у неї виходили пишними та пухнастими, до яких він так звик, за те, що вона допомагала по дому, раніше доглядала дітей. Працювала на дачі, вирощувала огірочки, і заготовляла їх на зиму смачні та хрумкі, варила варення, та багато за що він вдячний своїй тещі. Які важливі слова він почув від своєї тещі, а якби цього не чув, так і не дізнався б, що у тещі таке добре серце.

Вони з дружиною просто працювали, і Степан ніколи не задумувався, і не хвалив тещу за допомогу, приймав усе, як належне і буденне. Він прийшов до тями, роздягнувся, і ввійшов до кімнати:

– Доброго вечора, мамо, – звернувся він до тещі з теплотою в голосі, і повагою. Ганна Іванівна здригнулася, глянула поверх окулярів на зятя, якось розгублено і з усмішкою відповіла:

– Доброго вечора, Стьопа, ну ти де ходиш, ми переживаємо, ти, мабуть, дуже зголоднів, пішли на кухню, я тебе нагодую.

– Мамо, я знайшов роботу, все тепер буде добре, – радісно повідомив Степан тещі.

А дружина дивилася на них незрозумілим і здивованим поглядом, проживши близько тридцяти років в одній квартирі, вона ніколи не чула, щоб Степан назвав тещу «мама», а вона його «Стьопа» та й на «ти».

Вранці Степан із Вірою поїхали на роботу, теща, як завжди вдома, вранці у всіх був чудовий настрій, на столі вже були пишні пироги, варення та запашний чай.

А через рік він відправив дружину і тещу на відпочинок до Туреччини, все-таки вони заслужили відпочинок, він їх обожнює, своїх домашніх жінок.

Джерело