Найкращий друг моєї бабусі сумує за нею: сідає біля її фото й тихенько сидить, нічого ні в кого не просить – видно, що все розуміє

На власному досвіді я впевнилася, що найкращі друзі на все життя – це коти. Ось в моєї бабусі з села є такий вірний друг Мурчик. Моєї рідненької вже немає, а її домівка так і стоїть – продавати її ми ніколи не збираємося, та там же й поважний господар є.

Бабуся Валя жила останні 10 років сама, а точніше – вдвох зі своїм чотириногим другом. Коли я, єдина її онука, приїжджала до неї в гості, то кіт зажди був поряд з нами: ходив за нами в ліс по гриби та ягоди, в магазин за продуктами, а ввечері лягав біля нас на дивані й дивився телевізор. Було видно, що Мурчик любив контролювати все на своїй території й бути завжди в центрі уваги. Ззовні він виглядав поважно – був великий, гарний й з добрими очима.

Три роки тому моєї бабусі не стало. Звісно, це стало ударом для нас всіх. Так я хочу сказати, що кіт бабусі досі живе на її подвір`ї й ловить мишей. Сусідка намагалася його забрати до себе, але марно. Він все одно біг додому й нічого, що там на нього не чекала вже миска з молоком.

А кожного року ми з родичами приїжджаємо зробити поминальний обід по бабі Валі, так Мурчик ніколи його не пропускає. Він наче знає, що ми приїдемо й чекає нас біля хвірточки вже, а потім заходить з нами в дім й сідає на стільчику біля столу, на якому стоїть фото його господині.

Сидить він тихенько й нічого ні в кого не просить. Видно, що дуже сумує. Й рідну домівку ж не покидає.

Джерело