Павло повернувся додому раніше. Він відкрив двері своїм ключем і зайшов у квартиру. Раптом він почув, що дружина з кимось говорить по телефону. Він прислухався і не повірив своїм вухам: – Ти знаєш, він так мені набрид, – говорила Ірина. – Вже не витримую просто. Я його як бачу, то хочеться зібрати речі і поїхати куди подалі. Павло зайшов у кімнату. Ірина застигла з телефоном в руках

Ірина відчинила вхідні двері і вказала рукою Павлу на вихід.

-Якщо аліменти не платитимеш – до дитини навіть не приходь! – сказала вона. – Мені гроші потрібні, а тобі все рівно. От і мені, на твої батьківські почуття, все рівно!

-Як була ти, нерозумною, так до кінця життя нею й залишишся, – Павло вийшов із квартири і швидким кроком пішов вниз по сходах.

-Звичайно, ти один у нас розумний! Де таких розумних ще пошукати! – Ірина крикнула Павлу навздогін і зачинила двері.

В неї розпався вже третій шлюб. І всі чоловіки їй траплялися ніякі. Так думала вона і так говорили її родичі та подруги.

Сама вона ж жінка видна, гарна, товариська. Але ось у житті чомусь не щастить…

Від трьох шлюбів у Ірини залишилося троє дітей. Усі троє – дівчатка. Усіх тягне на собі. Аліменти батьки платити не хочуть. А якщо платять, то так, для виду, копійки.

Добре, хоч мати допомагає. Живе вона разом із Іриною та онуками. А як їй з усіма впоратися? Пенсія матері вся йде на внучок.

З самого дитинства, мати з Іриною жили у великій скруті. Батько пішов, коли Ірині було три роки. В нього інша сім’я…

Із батьком дівчинка не спілкувалася. Постійно бачачи сльози матері, винним у них вона вважала батька.

Вона вважала його зрадником, який залишив її та матір у скрутну хвилину.

Зрадниками виявились і чоловіки Ірини. Мабуть, їй долею призначено повторити життя та незгоди матері.

Тричі Ірина намагалася влаштувати своє життя. Але все, завжди закінчувалося однаково – розлученням.

Мати в Ірини, Ольга Михайлівна, тиха, спокійна, покірна жінка. Вона завжди, до самої пенсії, працювала на двох роботах. Але, ці роботи були низькооплачувані і грошей ледве вистачало на найнеобхідніше.

Ірина пам’ятає, як вона у дитинстві завжди чекала на день маминої зарплати.

Вони з нею йшли в магазин, купували різні ласощі. Завжди, мама тішила доньку, якоюсь обновкою. Якщо купували щось дорожче, то потім весь місяць намагалися економити.

У такі дні, коли на столі були одні макарони, Ірина думала про те, що якби батько жив із ними і приносив додому свою зарплату, то економити не довелося б.

Можна, було б жити нормально, грошей би на все вистачало.

Ірина стала дорослою. Почала працювати, заробляти. А звичка витрачати більшу частину своєї зарплати, у день зарплати, залишилася. А потім, теж за звичкою, весь місяць, до наступної зарплати, доводилося на всьому економити.

-Але це і нормально, всі так живуть, – була переконана Ірина. – Ось вийду заміж. Працюватимемо разом із чоловіком. І тоді економити точно не доведеться.

У тому, що перший шлюб був невдалий, була винна свекруха. Ірина була переконана в цьому на всі сто відсотків.

Жити вони тоді почали в неї. Свекруха, жінка владна, хазяйська, яка звикла все контролювати та керувати.

Ірина із чоловіком працювали. Зарплату в сім’ї свекрухи було заведено віддавати їй. А вже вона, на правах господині, керувала всіма покупками та витратами.

Ірина опиралася такому стану справ, як могла. Все-таки своєї зарплати вона домоглася. А чоловік усе віддавав матері. Коли народилася донька, Ірина вмовила чоловіка переїхати до її матері. Той погодився.

Ірина повернулася до свого звичного способу життя. Вона сиділа в декреті з донькою. Чоловік працював. Але його зарплата витрачалася миттєво, у перші дні після того, як потрапляла до Ірини.

Якось у гості приїхала свекруха. А в хаті навіть хліба не було.

Глава сім’ї в шкарпетках із дірками. У холодильнику порожньо. Свекруха почала відчитувати невістку, як недбайливу господиню.

Почалася сварка. Чоловік Ірини став на бік матері. Йому і самому вже набридло жити у вічній нестачі грошей. Причому скільки б він не приносив, все одно грошей не було. Він зібрався і поїхав із матір’ю.

Подав на розлучення. Аліменти сплачував мізерні, бо офіційно влаштувався на найменш оплачувану роботу. А неофіційно заробляв пристойно.

Щотижня він привозив доньці пакети з продуктами, щоб та, точно, не сиділа без нічого з такою матір’ю.

Другий чоловік Ірині зрадив і пішов до жінки з двома дітьми.

Ірина з другим чоловіком прожила два роки. У них народилася дочка. Жили у матері Ірини. Мати цілий день на роботі. А Ірина із дітьми. Чоловік також на роботі.

Чоловік приходить із роботи додому – вечері немає, Ірина не встигла. У квартирі неприбрано. Діти не погодовані. А Ірина в телефоні намагається заробити грошей. Пройшла якісь онлайн курси. І весь час тепер ішов на спроби заробити.

Але грошей, як завжди, не було. У будинку сварки. Ірина казала, що це чоловік мало заробляє. А чоловік, казав, що Ірина зовсім не пристосована вести домашнє господарство і скільки грошей їй не давай – толку нуль!

В результаті, у чоловіка з’явилася інша жінка і він пішов до неї, подавши на розлучення.

Із третім чоловіком Ірина прожила тільки рік. Але за цей рік народилася донька. Коли їй виповнилося три місяці, той подав на розлучення і пішов…

Павло одразу зрозумів, що Ірина, як господиня, не відбулася. Він узяв на себе весь клопіт по господарству. Він мав власний бізнес. Грошей вистачало на все.

Двох старших дочок Ірини він прийняв, як своїх. Він перевіз усіх у свій будинок. Побут там був налагоджений.

Павло найняв помічниць по господарству. Ірина, після всіх своїх поневірянь, потрапила просто в рай.

Народилася донька і Павло найняв няньку, щоб Ірині було легше з трьома дітьми.

А якось Павло повернувся додому раніше. Він відкрив двері своїм ключем і зайшов у квартиру.

Раптом він почув, що Ірина з кимось розмовляє по телефону. Він прислухався і не повірив своїм вухам:

-Ти знаєш, він так мені вже набрид, – говорила Ірина комусь у слухавку. – Все в нього правильно, все за розпорядком. Вже не витримую просто.

Я його як бачу, хочеться зібратися і поїхати кудись подалі. Краще б я у матері жила в квартирі. Грошей би давав на дочку, а сам би йшов, куди йому там треба. Не люблю я його. На гроші, нерозумна, я повелася. Так уже це безгрошівʼя набридло. Терпітиму… Вже краще, ніж від зарплати до зарплати жити…

-Навіщо терпіти? – Павло зайшов до кімнати. – Прямо сьогодні, збирайся і їдь до своєї мами у квартиру.

Ірина застигла з телефоном в руках. Вона ніяк не очікувала, що Павло почує її розмову.

-Ти чув? – Ірина швидко зібралася з думками. – Ну й добре, що чув. Сьогодні ж і поїдемо. Подам на аліменти. Ти татко не бідний, твоїх аліментів нам цілком на життя вистачить.

Павло подав на розлучення. Але, бажання утримувати всю сім’ю Ірини, у нього чомусь зовсім зникло.

Павло переписав бізнес на свою матір і оформився у неї на найменш оплачувану роботу.

Взяв за приклад першого чоловіка Ірини.

Приносив продукти, купував дочці одяг та все необхідне. А грошей, давати Ірині, він не бачив жодного сенсу.

Ірина дзвонила матері Павла. Намагалася її присоромити, що вони так нахабно позбавили дочку хороших аліментів.

-Тобі Ірина, нема кого звинувачувати, окрім себе, – якось сказала їй колишня свекруха. – Чоловікові дуже важко жити з жінкою, у якої немає порядку в голові.

Така жінка, не тільки своє життя на смітник перетворює, вона і в голові у чоловіка примудряється таке влаштувати. І тоді такий чоловік сам не знає, що робить.

-У своїх головах порядок наводьте, – думала Ірина. – Було б, достатньо, у мене грошей, все б у мене було гаразд.

Добре з грошима про порядок міркувати! Платіть нормальні аліменти і йдіть на всі чотири сторони. Ми і без вас всіх, прекрасно проживемо.

Все одно свої гроші я з вас візьму. Мої доньки не будуть макарони по півмісяця їсти! Я, не моя мама, мої діти не будуть у злиднях жити. Якщо батько, то будь ласка, забезпеч свою дитину!

Так міркувала Ірина, але звісно що нічого, як і завжди у неї не вийшло.

Колишні чоловіки своїм дітям допомагали, а вона так і сиділа без грошей з мріями, що от от скоро, їй має точно пощастити…

Джерело