П’ять років тому не стало мого чоловіка, його машину, куплену всього рік тому, я віддала зятю. Але за документами автомобіль досі на мені. Я попросила його, щоб він возив мою дочку на роботу, щоб вона не добиралася громадським транспортом, але він відмовився

Три місяці тому мій зять втратив роботу, зрозуміло, що тепер всі витрати родини має покривати моя донька. І що мені не подобається в цій ситуації так це те, що Вадим не поспішає шукати нову роботу. Написав резюме, відправив електронною поштою в кілька інстанцій і сидить чекає, поки його запросять.

Основне заняття мого зятька — міцний здоровий сон до обіду, а Тетяна терпить, працює, потім ще донькою займається, домом. Навіть до мене тепер їй приїхати ніколи: у будні дні вона рано їде на роботу, пізно повертається, а у вихідні треба переробити купу домашніх справ.

Зять не перепрацьовується – відводить доньку до садка, забирає її. І годує, щоправда, годує тим, що Таня приготувала, сам до плити не встає. Я все розумію, що подружжя має підтримувати один одного, але це вже занадто.

Зять мені ніколи не подобався. Навіть у ті часи, коли Вадим працював та заробляв. До Тетяни ставиться якось дивно, до новонародженої доньки зайвий раз не підійде, по дому дружині не допомагає.

А тепер я просто слів не знаходжу, говорю, Тетяно, ти зовсім блаженна чи що? Кілька місяців тому, коли зятю не вдалося знайти роботу і його домашній період затягнувся, Таня звільнилася зі своєї непильної, але не особливо прибуткової посади, знайшла іншу роботу, де платили більше.

Півтори години туди, півтори години назад, вставати о 5-й ранку, приїжджати о десятій годині вечора – заради того, щоб чоловік на дивані лежав? Доньку він у садок відводить, велика робота! І спати потім знову лягає!

У зятя є машина, в крайньому випадку вже міг би просто доньку возити на роботу, щоб вона вночі не добиралася громадським транспортом.

– Я батькові допомагаю на дачі, овочі сім’ю постачаю, дочку в садок збираю. Зрештою, що вранці може статися?

– Овочі возиш? – питаю. – Це ж твої батьки їх виростили? Живете у твоїй квартирі? Тож дочка з онукою хоч зараз може повернутися до мене! І машина, до речі, моя, якщо ти забув!

Справа в тому, що 5 років тому не стало мого чоловіка, його машину, куплену всього рік тому, я віддала зятю. Але за документами автомобіль досі на мені.

– Подивимось, – кажу дочці, – як він батькові поїде допомогти, як овочі привезе коли я машину у нього заберу назад! Та й навіщо вона йому, якщо від роботу досі не знайшов. Ти порахуй, скільки ви вже втратили. Навіть якщо брати по мінімуму – 10 тисяч гривень в місяць, то за три місяці він міг заробити 30 тисяч, а не заробив нічого!

А може і справді машину продати, гроші на рахунок поставити, і дочці прибавка до зарплати буде. Але боюся, що зять справді може нагадати, що привів дружину в свою квартиру. Ще розлучаться через мене, не дай Бог. От що мені робити, як пояснити зятю, що йому терміново треба шукати роботу?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.


Джерело