Я чоловіка відразу попередила – його мама з нами жити не буде. Хоче жити в місті, нехай продає свій будинок в селі і купує квартиру. Але на таке вона не погоджується, каже, що в неї є ще донька, може будинок колись їй пригодиться

Не раз я собі думала, як все-таки добре, що ми живемо з чоловіком окремо. Його мама має будинок в селі, зустрічаємося ми з нею не часто. А мої батьки живуть в місті, але теж особливо не втручаються в наше сімейне життя.

Задумала я потихеньку робити ремонт у своїй кухні, самотужки і своїми руками. Помічників мені, окрім чоловіка, не треба. Ми з ним сіли, подумали в якому кольорі буде оздоблення на кухні, вибрали матеріали. Усе між собою узгодили.

Вчора приїхала його мама, тобто моя свекруха. Приїхала до лікарів сходити, та й нас ніби відвідати. Чоловік, між іншим, розповів, що ми запланували ремонт на кухні, робитимемо те й те. Я знала, що дарма він таке мамі сказав, вона почне лізти, це в її характері. Вважає, що ми із чоловіком самі не можемо без неї зорієнтуватися.

І відразу почалося. Я вам хочу панелі дерев’яні купити, ви не хвилюйтеся, я сама схожу, виберу та сама куплю. Я б в іншій ситуації, можливо, і зраділа б, вау, свекруха мені щось купує. Але! У мене такий характер, що я так не звикла. Для мене дуже важливо, якщо я купую щось до себе в квартиру, то я сама маю це подивитися і доторкнутися.

Я навіть не допускаю її поклеїти нам шпалери. Ми з чоловіком чудово з усім справляємось. На самому початку нашого спільного життя, я припустилася помилки. Ми тоді жили на орендованій квартирі, однокімнатній. Там були дуже старі шпалери.

Я все хотіла поклеїти нові, але в той час у мене був дуже щільний графік на роботі, і у мене просто не було часу. Загалом, одного прекрасного дня, я прийшла з роботи, а у нас в туалеті красувалися новенькі шпалери.

Свекруха виявила ініціативу і сама все зробила. Ще хвалилася. Що вона на розпродажі шпалери купила. Тоді я просто подякувала їй за старання. Шпалери були приклеєні добре, інтер’єр освіжився, не соромно було віддавати ключі господині. Але тоді я ще погано знала вибрики свекрухи.

А потім мої батьки віддали нам спадкову квартиру бабусі. Загалом, коли ми переїжджали вже в порожню квартиру моїх батьків, свекруха заголосила, що вона житиме з нами, а після того, як я запитала, з чого це вона раптом так вирішила, мені була дана відповідь:

– Я вам дуже допомагаю! Шпалери он вам наклеїла.

Я знала, що мама чоловіка давно прагне переїхати жити в місто, нехай, це її право, але ж не за мій рахунок. Я чоловіка відразу попередила – його мама з нами жити не буде. Хоче жити в місті, нехай продає свій будинок в селі і купує квартиру. Але на таке вона не погоджується, каже, що в неї є ще донька, може будинок колись їй пригодиться.

У чоловіка і справді є сестра, вона вдало вийшла заміж, живе в іншій області і найймовірніше не буде потребувати цього будинку, але свекруха думає інакше – нехай дім собі буде, а я поки у невістки поживу. Але я проти, нехай вирішує свої проблеми сама.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.


Джерело