Скачу з однієї роботи на іншу, а чоловік сидить удома. Раптом зрозуміла, що він ніжки звісив і тільки ганяє в потрібному напрямку

Скажу прямо, чому я його терплю: це мій останній шанс вийти заміж. Мені було вже 39 років, коли ми познайомилися. Ще рік — і настав би час заводити кішок, хоч би перший десяток. Тому в Сашка я вчепилася, як чорт у грішну душу, з’їхалися ми з ним – місяця не минуло.

Тоді мені здавалося, що тільки було б бажання у двох людей налагодити своє життя, то все вийде. Головне, щоб кожен робив найкраще, що може, зі свого боку. Нехай не любов-пристрасть, але взаємна повага з часом переросте у глибоке почуття прихильності та близькості.

І що я зараз чую?

– Ну що ти мене пиляєш увесь час? Думаєш, я тільки серіали дивлюсь? Так, я працюю! Я з ранку до вечора працюю просто онлайн!

Почалося все зі орендованої квартири.

Я не хотіла переїжджати до Сашиної мами, як він пропонував мені спочатку: у їхній трьохкімнатній квартирі крім нього і свекрухи тулилася ще розлучена зовиця з двома дітьми. Я розуміла: у таких умовах наш шлюб приречений та й дітей заводити просто нікуди.

До моїх батьків Сашко йти відмовився. Я вирішила зняти однокімнатну квартиру.

Сплатила одразу за три місяці, чоловік не мав потрібної суми. Заплатила і комісію ріелтору, і заставу господареві. А потім зауважила, що й продукти я додому несу, Сашко не знає, що купувати. І всі витрати також на мені.

За кілька місяців зізнався: звільнили з роботи, соромно було сказати. Але запевнив, що він заробляє в інтернеті через телефон. Може й заробляє, але чомусь усі витрати вже три роки на мені. А його копійки — то подарунок мамі купити, то в кафе удвох сходити — і цих грошей немає. Я ставилася з розумінням, навіть відклала вагітність, знайшла ще одну роботу, але …

У мене вже сил немає кидатися між двома роботами, а Сашко ще й дорікає: могли б і квартиру пристойнішу винаймати, і вдома порядку немає. І їжа одноманітна.

Джерело