Так що почалося! У нас із батьками була трикімнатна квартира. – Ми в квартирі поживемо, – зателефонувала мамі Віолета на початку липня, – у нас на 2 тижні воду гарячу відключають, як я буду з місячним немовлям? За годину приїдемо з речами. Все одно ви на дачі, кімната вільна. – Я вам чужа людина, а ось синові своєму та онукові ви заборгували! Я вже не кажу про спадщину і квартиру! Навіщо ви Арсенію дали печиво? Я вже мовчу про те, що ти «присаджуєш» дитину по великому і маленькому скрізь, де заманеться

Кілька років тому, у 25 років, мій рідний брат Степан сказав:

– Я не планую жити з батьками, але вічно на оренді я теж не здираюся, треба своє житло купувати.

У нас із батьками була трикімнатна квартира, де у кожного – частка приватизації. Мені було 27 років і я невдовзі збиралася вийти заміж. Щоб виділити брата, мені довелося взяти кредит і віддати його частку грошима.

При цьому з тим, що решта після батьків перейде мені, степан був згоден: хто доглядає батьків, тому і спадщину.

– У мене найкращий у світі зять, – каже моя мама про мого чоловіка Артура.

Так, ми з чоловіком живемо разом із моїми батьками, місця нам вистачає, живемо мирно. У нас донька Міла народилася, за 8 місяців я вже вийшла на роботу, а з онукою сидіти погодилася мама. Натомість усі фінансові питання повністю на нас із чоловіком. Всіх все влаштовує.

Через рік після мене створив сім’ю і брат, одружився з Віолетою. Ми х нею спілкувалися рівно, тобто особливо н спілкувалися. Намагалися не конфліктувати, але й дружити не виходило. У Віолети зі Стьопою  народився син, він молодший за нашу доньку на 1 рік і 3 місяці.

– Ми на все літо візьмемо Мілу з собою на дачу, – сказала мама весною, коли доньці було півтора роки, – квартиру треба ремонтувати, займайтеся спокійно.

На дачі нічого такого не росло, були лише ягідник, кущі смородини, кілька яблунь, грядка зелені та улюблені мамині клумби з квітами. Тільки спокійно займатися квартирою нам не дали.

– Ми в квартирі поживемо, – зателефонувала мамі Віолета на початку липня, – у нас на 2 тижні воду гарячу відключають, як я буду з місячним немовлям? За годину приїдемо з речами. Все одно ви на дачі, кімната вільна.

– Віолето, – почала мама, – що ж ви заздалегідь не попередили? Там же ремонт зараз триває! Як за годину приїдете, треба ж було домовитися з нами, з донькою.

– Ви бабуся тільки для внучки! – з місця в кар’єр злетіла дружина брата. – З нею, ненаглядною, з пелюшок возитеся, а те, що рідному онукові, немовляті місячному навіть м’яке місце помити ніде, начхати? Гарні ж у Стьопи батьки, мабуть, він прийомний!

Наговорила невістка мамі неприємностей і поклала трубку. І брат не подумав вибачитись за дружину, хоча в чому винні мама з татом? У тому, що ремонт іде у квартирі, у тому, що мали віщий сон побачити, що Віолеті знадобиться переїхати туди, де гаряча вода з крана тече?

– Не оговталася ще після появи дитини, – уклала мама, – не звертаємо уваги, буває, пройде.

Якось племінник вижив без гарячої води, історія з часом і забулася б, але факт народження віолетою дитини став час від часу подаватися нам усім, як подвиг, як досягнення.

– Мені ви нічого не винні! — заявляла дружина Степана. – Я вам чужа людина, а ось синові своєму та онукові ви заборгували! Я вже не кажу про спадщину і квартиру, ось у мене дитина в садочку постійно хворіє, а залишатися з нею вдома нема кому. Внучку від доньки няньчите, а моя дитина – знедолена?

Арсенія свого Віолета віддала в садок у 2 роки. Звичайно, хлопчик часто лишався вдома, а мама на лікарняних отримувала копійки. Моя мама якраз тоді пошкодила руку, сидіти з онуком не могла.

– Добре, – сказав мій батько, – приводьте Арсенія до нас, я все одно на пенсії, сидітиму з малим.

І почалося.

– Навіщо ви Арсенію дали печиво? – кидалася Віолета на власного свекра, – Йому не можна солодке та мучне! А ви куди дивилися? – це вже моїй мамі. – Спати треба було його укладати через годину, ага, зрозуміло, дід сам подрімати захотів, тому і на розпорядок дитини не звертає уваги!

– Все, – сказав батько через кілька місяців регулярних “прильотів” від невістки. – Не подобається – сиди сама!

Адже закономірна пропозиція, чи не так? Але невістка півроку не дзвонила свекрам:ніби вони перед нею завинили. Тільки наприкінці минулої весни брат із дружиною вирішили помиритися з батьками.

– У мене відпустка у червні, – сказала мамі Віолета, – можна я з сином на дачі у вас поживу? На свіжому повітрі? Вашому онуку воно так само необхідне, як і Мілі. А у липні з ним на дачі буде і Стьпа. А якщо б ви взяли на себе турботу про онука в серпні, ми б сказали велике спасибі. Не однієї ж Мілі за містом літо проводити? Та й Арсеній зміцнів би трохи, а то він такий слабенький.

Мати не змогла відмовити. На початку червня минулого літа Віолета із сином зайняли одну з кімнат у дачному будиночку.

– Арсенію, – просила мама онука, – не треба пісочок на лавочку сипати!

Хлопчику було 2,5 роки, у цьому віці діти вже розуміють заборони. Їм можна і треба пояснювати, що не можна обривати квіти і топтати клумби, що не можна їсти зелені смородинки. Не розуміє? Отже, батьки повинні стежити за тим, що робить їхнє чадо.

– Ой, – фиркнула Віолета, яка чула, як мама намагалася пояснити дитині порядки та правила, прийняті в нашій сім’ї, – він ще маленький. Йому все цікаво, він лише вчиться пізнавати світ. Ну зірвав квітку, шкода чи що? І пісок насипав, адже всі живі!

– Живі, – сказала я дружині брата. Ми з чоловіком якраз на вихідні приїхали. Але й прибирати пісок ніхто з вас, батьків Арсенія, не кинувся. І квіти вирощувала не ти, і грядки затоптані не Степаном.

Віолета пхикнула незадоволено і демонстративно пішла до будинку, залишивши хлопчика в саду.

– Не ходи туди, – мама взяла онука за ручку, намагаючись не пустити до сусідського паркану, – там собачка велика, вона може розсердитися.

Арсеній примхливо вимагав піти туди, куди йшов. На вереск дитини Віолета знову вийшла і почала звинувачувати маму в тому, що вона надто суворо поводиться з її сином.

– Мені його до собаки сусідської пустити? – не витримала мама. – Я вже мовчу про те, що ти «присаджуєш» дитину по великому і маленькому скрізь, де заманеться. Куди це годиться?

– І що такого? – Віолета підвищила голос, – Дитина захотіла, вона терпіти не повинна, це шкідливо! У вас щодо онука якісь драконівські заходи: те не можна, це не можна! Що це за такий відпочинок!

– Ми так звикли, – мама спробувала донести до невістки правила, – мені неприємно поратися на клумбі, де ці сліди, навіть якщо ходив мій маленький онук. Потрібно поважати правила будинку, в якому ти гостиш. Треба якось підлаштовуватися, тим більше, що ми нічого надприродного не вимагаємо, лише дотримуватися звичайних правил пристойності.

– Ось так, – знову верескнула Віолета, – ми ж тут у гостях! Тут лише Мілочка вдома. А на мене та на Арсенія тут дивляться косо! Я не зрозумію, у вас це вже старече чи завжди характер був такий? Хоча свекриса є свекриса.

Віолета подзвонила Степану, що вона там йому наговорила – не знаю. Він приїхав того ж вечора, мовчки забрав дружину, сина та їхні речі і відвіз у місто.

Вже рік брат не спілкується зі мною та з власними батьками. Нас вони з Віолетою заблокували скрізь, видалили зі всіх соціальних мереж. Як вам?

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com


Джерело