Нав’язлива і безпардонна сусідка по дачі докучала нас своїми плітками. Але ми знайшли рішення цієї nроблеми.

Ми п’ять років тому куnили дачу, поки робили там ремонт, завозили меблі, облаштували загалом все, навіть город і заїзди, в липні цього ж року ми заїхали в неї. На так зване новосілля на порозі нашої дачі стояла дуже усміхнена жінка, представилася Тетяною Михайлівною. Важко згадати події того дня, але повернути б час назад, я б не була такою гостинною, як тоді. Я сама не розуміла того, як я могла пропустити той момент, коли вона вже ходила по кімнатах і нахвалювала наш газон, в результаті сіла на стілець на кухні і з сумки дістала вже нарізаний пиріг, ну що я могла зробити, запропонувала їй чай.

Далі я точно не пам’ятаю, скільки саме годин вона говорила, в основному вона задавала питання особистого характеру, з ряду «а чому у вас одна дитина, більше наро джувати не можеш?«, «а чоловік твій де працює?», потім вона вирішила розповісти про сусідів і місцевий статут. Я вже не знала, як ввічливо вигнати гостю з дому, я спробувала їй сказати, що у мене справи, потім я виходила, щоб приготувати вечерю чоловікові, але вона продовжувала сидіти, не зрушуючись з місця, ми вже навіть не розмовляли. Тут приїхав чоловік, і по моєму виразу обличчя було зрозуміло, що гостя засиділася.

— У нас з дружиною є розмова, Ви нас не залишите? — сказав їй мій чоловік. У підсумку вона ще десять хвилин збиралася з думками, стільки ж вона збирала сумку, забрала свій пиріг, потім кілька разів поверталася, щоб нагадати нам, що завтра у нас в селищі захід, і ми не можемо його пропустити. Вона пішла, а я присіла на диван, було прикро, я нічого не встигла зробити, з того що збиралася. Вона ще не раз спостерігала за нами, коли ми приїжджали, могла з’явитися в невідповідний момент, але я зрозуміла, як з нею краще спілкуватися. За парканом! Так її простіше вигнати, або взагалі з нею не розмовляти.

Джерело