Ох, як я зраділа, коли син із дружиною мене з собою на море покликали! І квиток купили, але як тільки приїхала, я зрозуміла: краще б вдома сиділа

Напевно, не одна матір переживала: все в синочка вклала, усім йому допомагала, а він ніс не покаже, як із дівчиною закрутилося. І бояться: чи знайдеться їй місце у їхньому новому житті?

А мені раптом сама невістка дзвонить, Світланочка.

– Мамо, ми хочемо вас запросити на море! Ми з Олегом їдемо, і ви з нами. Вже і проживання оплачене, і квитки, відмова не приймається!

– Ну як же, Світонько, — розгубилася я, почувши дату, — це ж за два дні!

– А ось щоб не вигадували собі справ і не відмовилися!

Відмовитись — це я можу. Але діти такий подарунок зробили, а я відкину? Вони мені після цього хоч на трамвай квиток куплять?

Кличуть — значить, хочуть, щоби поїхала з ними. Люблять, значить. Потребують мене.

А головне, я пенсіонерка, навіть із підробітком, на море я тільки в кіно зможу подивитись.

Коли я приїхала в аеропорт, розгубилася. Виявляється, вони й онуків із собою взяли! Дівчинка-трирічка у них, синочку 6. Не найвдаліший вік: дівчинка вже самостійна, постійно лізе до брата, він її штовхає, сваряться і плачуть обоє. Вони постійно хочуть зовсім різного, але варто їм це дати — їм уже потрібне те, що в іншого. А мене взяли для них нянькою.

Я взагалі проти будь-яких поїздок, поки дитині років п’ять не виповниться, щоб уже думала хоч щось.

Але діти вирішили відпочити і насолодитися один одним, погравши при цьому і “хороших батьків”. Вони пропадали на екскурсіях та дискотеках, з дітьми лише фотосесію замовили, на жаль, без мене. А я на єгипетській спеці мала чатувати онуків 24/7.

Мені навіть вечора вільного не виділили спокійно прогулятися і щось побачити. Я цілими днями поралася з дітьми, годувала і переодягала, тряслася з ними. Ні, такого моря мені не треба.

Джерело