Свекруха вважала, що зробила для своєї невістки все, що було в її силах – а та не вдячна така. Але вона не врахувала найголовнішого

Не вдячна вона, що з неї взяти, – розводить руками Ганна Анатоліївна, – інша б на її місці раділа, що їй такі умови створені, допомагала б… А ця… Тьху… Поки не показала їй, що у житті не все просто так дістається, не розуміла, на ївна. Ганна Анатоліївна із чоловіком жили у невеликій двокімнатній квартирі. У ній і сина Аркашу виростили. Хлопчик тямущий був, без шкідливих звичок. Тільки ледачий небагато, а так – радість для батьків: після інженерної освіти сам зміг влаштуватися у пристойну фірму, яка займається проектуванням інженерних мереж у столиці.

Там же на роботі познайомився з дівчиною – 25-річною Світкою, адміністратор на ресепшн – «Светка-Шветка», як її ласкаво називав Аркаша, після того, як сам сплатив їй і подарував романтичну подорож до Швеції, а їй там дуже сподобалося. За півроку зробив пропозицію, одружилися.Все стандартно… Ганна Анатоліївна тоді дивувалася: «Аркаша, чи не рано? Спочатку б житловим питанням перейнявся, а потім уже одружився».

Більше її хв илювало, де молоді житимуть до цього у неї Аркаша жив, а Свіека ця, зі своїми батьками, хворою бабусею та двома братами студентами в однокімнатній квартирі тулилася. Була ще у Ганни Анатоліївни невелика однокімнатна квартира на околиці столиці. Але не пожили – чоловік рано nішов із жи ття, не дотяrнувши чотирьох років до своїх шістдесяти.

Погорі вала тоді в жалобі Ганна Анатоліївна: «Ех… От і пожили ми з тобою на пенсії, не треба було слухати тебе – дощемлялися, що й не пожив ні тоді, ні зараз…». Вирішила вона потім – була не була, сама здаватиму і на ці орендні виплати хоч якось легше жити буде – може до моря навіть виїжджати вийде… Але син порушив усі плани та мрії Анни Анатоліївни: »Ну що я тепер сина з невісткою на вулиці залишу?

До мене пускати – тісно їм буде, та й я поки що склянку води сама собі налити можу.Невістка ця Свєтка виявилася теж не з працьовитих чистюль — дрібнички свої розкидає на підлозі і не прибирає, буває тижнями. Кухню, хоч і не дорогу, але зробили так за три місяці, начебто десять років там ніхто не прибирав. Навіть умивальник у ванній і той, примудрилися так нальотом покрити і сифон засмітити, що ще подумати треба – чи не простіше купити новий комплект. Допомоги Ганні Анатоліївні від них ніякої – зовсім забули про жінку.

Спочатку, щоправда, дзвонили з найчастішими питаннями: «А скільки картоплю варити? А вівсяну кашу як готувати? А як взагалі пралькою користуватись?» Потім, коли обжилися, перестали матері та свекрусі в одній особі дзвонити взагалі, не те що приїжджати… Ганна Анатоліївна тоді часто зітхала та сумувала: «От призначили мені цю пенсію у 2,5 тисячі, і що з нею робити, коли за комуналку більше йде? Живи мама на сухарях… жодної подяки від невістки. Хоч би син задумався про мене…» Просумувала Ганна Анатоліївна майже рік.

Вдосталь попереживати, і якось одного весняних днів сказала собі: «Хай вистачить! …Зрештою там моя квартира, поїду хоча б подивлюся, чи все з нею гаразд…». Поїхала вона у вихідний день спеціально, щоб і сина, і невістку застати. Яке ж було її здивування, коли Світлана з ранку відчинила їй двері, а з квартири пахнуло затхлістю і з порога було видно, що де-ламінат тріснув, подекуди шпалери в якійсь мазні.

А навпроти дверей у кімнату було насипано стільки різного мотлоху, що, здавалося, звалище сміття виглядає і то пристойніше! — Е… е… Це що за бардак…? — З тремтінням у голосі спитала Анна Анатоліївна у Світлани, – де Аркадій? — Аркашо, твоя мама приїхала! – писклявим голосом заволала Світлана чоловікові, який сидів за комп’ютером і грав в он лайн rру, – йди сюди скоріше…

Аркадій підійшов зустрічати маму в трусах і майці одягненої навиворіт: «Мам, а ми на тебе не чекали сьогодні…» — Звичайно, не чекали! — проходячи в кімнату і ще більше дивуючись занедбаності та брудному хаосу в квартирі, голосно сказала Ганна Анатоліївна, — якщо ви про мене забули, це ще не означає, що ме не не ма!Ви що тут не прибираєте зовсім? …Та гірші квартиранти, і то на таке не здатні… Ось що означає – мамине не шкода!

На себе подивися, Аркадію, і одягнися… Не годиться так виглядати! … У квартирі прямо зараз збиратися починайте. Якщо не зрозуміло – краще вам знайти інше житло! … Я і так на свої копійки живу, заради вас двох, а про мене забули зовсім, ніби немає мене! … А ти Світлана …

На тебе я сподівалася, знаючи, що син у мене лінувався по дому бувало. .. Але й ти очікувань не виправдала! … Як же вам не соромно! … Я зараз поїду додому, а завтра прийду сюди, якщо не побачу змін-завтра випроводжу обох. Наступного ранку Ганна Анатоліївна з’явилася, як і обіцяла.

Все було натерте і чисто – на вікнах висіли нові фіранки, а на кухні блищав посуд і блищали шибки в кухонних ящиках. Навіть ламінат покоцаний зафарбували мастикою. На столі був накритий на трьох – страви з індичкою та пюре, та суп-бульйон із салатом… Посиділи вони, поговорили… Просили Ганну Анатоліївну пробачити їх і не виганяти.

Вона вибачила. Зараз до неї навіть приїжджають – допомагати намагаються, але Ганна Анатоліївна заперечує: «Сама наразі впораюся».

Але син все одно вирішив банківську картку окремо для матері відкрити — віддав їй, і раз на місяць вони зі Світланою п’ять тисяч матері скидають на неї — щоб легше їй жити було на пенсії.

Джерело