Я чекала свекруху у гості: прибралася, наготува-напекла того, що вона любить – млинці, еклерчики. – Вікусю, дорогенька моя! Хочеж жити мирно і у злагоді – мовчи у ганчірочку, затямила? Вона, танцюючи, пурхала по квартирі і скидала все непотрібне: книги, журнали, одяг, постільну білизна, рушники – все, чого хоч раз торкалася бабуся, полетіло на смітник. – Чому ти чіпаєш мого сина немитими руками?

Коли ми з Марком познайомилися і справа наближалася до весілля, я дала собі слово, що прийму його маму. Що докладу всіх сил для того, щоб сподобатися їй, щоб Марк не кидався між двох вогнів.

Коли я була маленька, моя бабуся не ладнала з моєю прабабусею — вони були невісткою та свекрухою, і їхні стосунки були дуже напруженими.

Прабабуся була лежачою дуже літньою жінкою, а бабуся всіляко старалася зробити їй неприємно: не годувала її, поки прабабуся не починає вити на всю квартиру, не виносила горщик — він так і стояв у кімнаті прабабусі і випаровував неприємні амбре. Улюбленими бабусиними словами були:

– Зажилася ти, жаба.

Я була маленькою, пам’ятаю це не дуже чітко. Мама з татом тоді працювали, жили вдома у мами, а мене на день відводили до бабусі.

Коли прабаби не стало, ми з батьками переїхали до бабусі. І знову почалося протистояння свекруха-невістка. Бабуся не переносила маму на дух. Під час їх суперечок сусіди стукали по батареях, щоб обидві замовкли.

Коли мені було 14, не стало бабусі. Її ще навіть не віднесли, як мама з усмішкою на обличчі почала викидати її речі. Вона, танцюючи, пурхала по квартирі і скидала все непотрібне: книги, журнали, одяг, постільну білизна, рушники — все, чого хоч раз торкалася бабуся, полетіло на смітник.

Мама з татом тоді непорозумілися вперше серйозно через мамину поведінку. Тато дорікав їй у нелюдяності, а мама говорила:

– Я впевнена, що ця моя кара остаточно не спокоїлася.

Через півроку вони розлучилися, тата я більше ніколи не бачила.

Маючи перед очима подібний приклад налагодження сімейних стосунків, я дуже і щиро намагалася полюбити маму Марка. На жаль, виходило це у мене геть не дуже.

Коли я уважно слухала її поради, Людмила Макарівна невдоволено кривилася:

– Блокнот чомусь не взяла? Записувати треба, все одно не запам’ятаєш!

Коли я готувала, вона обурено казала:

– Ти це для свиней зварила?

Варто мені було підійти до чоловіка і обійняти його, як вона відразу:

– Чому ти чіпаєш мого сина немитими руками?

Моє терпіння почало здавати і я перестала мовчати у відповідь. Після першої ж сутички, я задумалася: адже все і йде до того, що ми зануримося в негатив і ворожнечу.

Тоді я їй розповіла про те, що відбувалося в моїй сім’ї. Я сказала, що рано чи пізно вона постаріє і їй більше нема на кого розраховувати, крім як на сина і мене. Я була щира у своїх почуттях. У той день я чекала свекруху у гості: прибралася, наготува-напекла того, що вона любить – млинці, еклерчики.

– Ви – доросла мудра жінка, – звернулася я до Людмили Макарівни. – Чому Ви не можете сісти та спокійно поговорити. Якщо Вам заманеться зробити мені зауваження, скажіть його спокійним тоном. Підвищуючи голос, Ви тільки провокуєте мене на те саме у відповідь. Чого Ви добиваєтеся? Розлучення? Щоб Ваш син був нещасним? А якщо він з’їде зі мною? Ми з Вами, рано чи пізно, полаємося в пух і порох. Кому це треба? Від такого ніхто не виграє. Спробуймо жити нормальною сім’єю,  мирно? Давайте спробуємо налагодити стосунки, доки не пізно.

Вона слухала мене дуже уважно. У міру того, як я говорила, на її обличчі розцвітала торжествуюча посмішка. Договорити вона мені не дала:

– Мені що, схилятись перед тобою тепер? Це ти вломилася в наше життя! Прийшла до мого дому, ходиш тут, як королева. Командуєш у мене під носом. Сім’ю вона нормальну хоче. Ти мене повчи ще! Вікусю, дорогенька моя! Хочеж жити мирно і у злагоді – мовчи у ганчірочку, затямила? Ось і весь секрет!

Вона підвелася і пішла до себе в кімнату. Коли Марко прийшов із роботи, вона заявила йому:

– Ти можеш залишитися, а щоб твоєї надто розумної дівульки тут і духу не було!

Подальші роки шлюбу ми з мамою чоловіка боролися, я програвала, поступалася, мовчала, вона знала, як насолити мені.

Коли свекруха занедужала, чоловік привіз свою маму до нас. Я не змогла стримати тріумфуючу посмішку – я мала рацію! Мамі чоловіка ця посмішка не обіцяла нічого доброго. В глибині душі я розуміла, що ось він – мій шанс повернути їй все, але я щосили викорінювала подібні думки ще в зародку.

Я не хочу збиткуватися зі старої, не хочу радісно танцювати на прощанні з нею, як і не хочу виносити за нею горщики.

Ми знайшли свекрусі гарну доглядальницю, яка дбатиме про неї за договором ренти, тобто за квартиру. Нам її квартира потрібна, але не ціною догляду за матір’ю чоловіка, характер якої з роками ставав лише важчим.

Хоч як дивно, Людмила Макарівна, вперше в житті, мене підтримала. І вона така одна. Всі друзі, родичі, знайомі, чоловік, діти – всі мене осуджують за те, що я відмовила у догляді мамі чоловіка.

Тільки я не спостерігала цілу чергу з рідні, хто б доглядав її навіть заради квартири – всі відмовилися.

 А мені головне, що в моїй родині – спокій і гармонія, а мама Марка – доглянута  і не зі мною під одним дахом, ось і все.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com


Джерело