Наприкінці місяця моя мама зателефонувала зятю сказати суму рахунку за комуналку, але він їй вперше відмовив. Своїй мамі чоловік все оплатив, а моїй тепер не хоче

Ми з Богданом разом вже 20 років, мені 45, чоловік на 2 роки старший за мене. У нас є дві донечки, їм зараз 17 та 12 років. Живемо ми на власних квадратних метрах, в свій час ми взяли квартиру в кредит, який сплатили самі, без сторонньої допомоги.

П’ять років тому майже одночасно овдовіли і мама, і свекруха. Вони вже пенсіонерки, тому ми з чоловіком щоб їх хоч якось підтримати, вирішили, що будемо їм оплачувати комуналку. Чоловік сам запропонував, щоб порівну. Якщо одяг потрібен сезонний, теж намагаємося допомогти. То одній, то іншій.

Обидві мами з радістю сприйняли нашу ініціативу, обидві вдячні за підтримку. Хоч вони і не змогли допомогти нам із житлом, зате виручали із онуками.

У мами є старша сестра, тітка Анна, яка на 16 років старша за маму, тобто вона вже зовсім літня. У тітки був колись чоловік, але його давно не стало, так вона майже все життя сама і прожила. Квартира у неї однокімнатна, з найближчих родичів тільки ми з мамою.

Ми бачили, що тітці вже важко у свої 80 справлятися з усім, тому мама запросила старшу сестру жити із нею. Та охоче переїхала. Квартиру її ми просто закрили, попросивши сусідку доглядати та дзвонити «якщо що», комунікації там перекрили, цінного у квартирі нічого немає, що було, тітка забрала із собою.

Здавати ми не хотіли, квартирантами нам займатися ніколи, туди їхати півтори години в один кінець. Дорого не здаси – квартира без ремонту, тому проблем буде більше, ніж вигоди.

У Анни Петрівни пенсія підвищена, є пільги. Бабуся частину пенсії відправляє на терміновий внесок, як вона сама пояснює – онукам на майбутнє, маючи на увазі мене, бо більше нікого у тітки немає.

І все було б добре, якби не мій чоловік. Як тільки-но тітка Анна переїхала до мами, він сказав, що тепер він тещі не допомагає, пояснив, що мама і теща — це святе, а спонсорувати чужу стареньку, яка гроші свої в сорочку складає — не має наміру.

Я намагалася пояснити чоловікові, що це все потім нам і піде – і квартира, і гроші, які тітка складає, адже їй нема кому це залишати. Але він мене не слухає, каже, що першою спадкоємицею є моя мама, отже їй це все і залишиться.

– Спочатку все дістанеться твоїй мамі, – міркує. – Потім тобі? Цілком можливо, але не мені ж! У будь-якому разі, їх тепер двоє, цілком подужають і комуналку, і продукти. Буде нестача, нехай тітка квартиру здасть.

При цьому Богдан акуратно та регулярно продовжує допомагати грошима власній матері. Мама моя спочатку здивувалася, коли вона зателефонувала зятю сказати суму рахунку за комуналку, а потім образилася, коли Богдан їй сказав, що коли сестра з нею живе, то він платити ні за що не буде. Не через гроші, а через відносини зятя, що змінилося. Вітя ж їй і про квартиру, і про рахунок сказав те саме, що й мені: «Я ні до грошей цим, ні до квартири не маю жодного стосунку і не матиму».

Щоб якось згладити ситуацію, я сказала, що сама допомагатиму мамі зі своїх грошей.

– А ти маєш свої гроші? – поцікавився чоловік. – Свої, а не наші, не сімейний бюджет? Не забувай, що у нас дуже великі витрати і дуже різні зарплати.

Образливо, сил немає. Що знайшло на чоловіка? Ніколи про гроші жодного слова, а тут таке! Що йому тітка зробила? Чим ущемила? Але він стоїть на своєму: чужій людині допомагати не стане.

При цьому свекрусі він допомагає, і я не кажу жодного слова. Що робити?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.


Джерело