Мама зі мною не розмовляє! Як виписалася, взагалі спілкуватися зі мною перестала! Я їй дзвоню, вона трубку не бере, скидає. Ну чого вона від мене хотіла? Я приїхала, все дізналася, запропонувала свою допомогу, там сказали – нічого не треба, все є. І чим я могла мамі допомогти, залишившись із нею? Вона під наглядом, не одна. Ми на цю поїздку чекали чотири роки! Діти чекали також. Невже я не мала їхати? Все кинути і сидіти поряд з мамою!

Іраїда Георгіївна, почала розказувала подрузі про вчинок дочки. Який сильно образив її.

– Три тижні тому на дачі якось раптово стало недобре, поїхала додому, вже виходила з автобуса на своїй зупинці. Опинилися в лікарні. Там запитали – кому з родичів можна зателефонувати? Потрібний хтось, кому ви довіряєте приймати рішення. Я кажу – дзвоніть дочці, більше нікого в мене і немає.

Крім дочки Міли, двох маленьких онуків та зятя, в Іраїди Георгіївни справді нікого. Міла виросла, вивчилася, вийшла заміж. Зараз їй за тридцять, у неї двоє дітей восьми та двох років, квартира, куплена за допомогою Іраїди Георгіївни. Мати все життя бере активну участь у житті дочки. Міла зараз сидить у декреті, працює один чоловік, і Іраїда Георгіївна раз у раз підкидає Мілі гроші невеликими сумами. Крім того, дуже рятує її з дітьми.

– Старший онук у школу пішов минулого року – я відводила і приводила, адже в Мілочки молодший був на руках. Якщо захворював – до себе забирала, щоб не заразив малюка. У на шаховий гурток водила. Як вони тепер обходитимуться без мене, я навіть не уявляю!

– Ну, доведеться їм якось пристосуватися, мабуть. Вам же тепер треба лікуватися і берегти себе.

– Просто образилася я на дочку. Знаєш, коли вона була на збереження, я усі свої справи відкладала, забирала старшу дитину, сиділа з нею, ще встигала і домашню їжу доньці готувати. Бігала до неї щодня. А коли сама потрапила – до мене ніхто не бігав! Дочка з чоловіком та дітьми відлетіли у відпустку, уявляєш?

Цієї відпустки Міла з чоловіком чекали дуже довго: не відпочивали кілька років. Спочатку купували квартиру, потім робили ремонт, потім виношували непросту другу вагітність, потім сиділи вдома з немовлям та першокласником. Цього року з грошима в сім’ї було непросто, але подружжя вирішило: попри все, влітку треба з’їздити нарешті на море.

І так уже чотири роки без відпустки обходилися, годі! Більше без моря вже неможливо. Квитки та готель забронювали заздалегідь, збиралися, рахували дні, в останній тиждень – вже й години до вильоту. Купили плавки, дістали купальники та сланці, мріяли, як побачать пальми, білий пісок, дельфінів, сходять до аквапарку.

А за добу до вильоту Мілі зателефонував лікар – чи не могли б ви під’їхати зараз до своєї мами.

– Це щастя, що я встигла дістатися з дачі! – продовжує розповідь про свою епопею Іраїда Георгіївна. – Тому що, якби стало не дуже добре на ділянці, я взагалі не знаю. На зупинці було багато народу, люди підхопили мене, якась дівчина, мені потім розповіли, викликала швидку.

Міла приїхала, дізналася, що за станом матері спостерігають. Ліків ніяких не треба, все є. Перспективи? Поки незрозумілі, найближчі кілька днів покажуть, що як.

– І дочка моя все це вислухала, покивала і полетіла у відпустку, уявляєш? – сумно розповідає Іраїда Георгіївна. – Навіть і думки не виникло залишитися зі мною! Ну вірно, хто я така. Не скасовувати ж через мене подорож!

– Мама образилася! Як виписалася із лікарні, взагалі спілкуватися зі мною перестала! – ділиться Міла, яка недавно повернулася з відпустки. – Я їй дзвоню, вона трубку не бере, скидає. Ну чого вона від мене хотіла? Я приїхала, все дізналася, запропонувала свою допомогу, там сказали – нічого не треба, все є. І чим я могла мамі допомогти, залишившись із нею? Вона під наглядом, не одна. Ми на цю поїздку чекали чотири роки! Діти чекали також. Невже я не мала їхати? Все кинути і сидіти поряд з мамою!

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua


Джерело