Мама образилася! Як виписалася із лікарні, взагалі спілкуватися зі мною перестала! – Я їй дзвоню, вона трубку не бере, скидає. Ну чого вона від мене хотіла? Я приїхала до лікарні, все дізналася, запропонувала свою допомогу, лікар сказав – нічого не треба, все є. І чим я могла мамі допомогти, залишившись із нею? Вона під наглядом, не одна. Я – не лікар, і мама вже була притомна! Ми на цю поїздку чекали чотири роки! Діти чекали також. Невже я не мала їхати? Все кинути і сидіти поряд з мамою – ну ж дурниці!

Із сумом, Іраїда Георгіївна, розказувала своїй подрузі вчинок своєї дочки. Який дуже образив її.

– Поживу ще, мабуть, у цьому світі! – розповідає шістдесятип’ятирічна Іраїда Георгіївна. – Хоча я вже думала – все! Три тижні тому на дачі якось раптово стало недобре, поїхала додому, вже виходила з автобуса на своїй зупинці і знепритомніла. Прийшла до тями в лікарні. Лікар запитує – кому з родичів можна зателефонувати? Ситуація, мовляв, серйозна, потрібний хтось, кому ви довіряєте приймати рішення. Я кажу – дзвоніть дочці, більше нікого в мене і немає.

Крім дочки Марти, двох маленьких онуків та зятя, в Іраїди Георгіївни справді нікого. Дівчинка виросла, вивчилася, вийшла заміж. Зараз їй за тридцять, у неї двоє дітей восьми та двох років, квартира, куплена за допомогою Іраїди Георгіївни. Мати все життя бере активну участь у житті дочки. Марта зараз сидить у декреті, працює один чоловік, і Іраїда Георгіївна раз у раз підкидає Марті гроші невеликими сумами. Крім того, дуже рятує її з дітьми.

– Старший онук у школу пішов минулого року – я відводила і приводила, адже в дочки молодший був на руках. Якщо хворів – до себе забирала і лікувала, щоб не заразив малюка. У поліклініку водила, на шаховий гурток. Як вони тепер обходитимуться без мене, я навіть не уявляю!

– Ну, доведеться їм якось пристосуватися, мабуть. Вам же тепер треба лікуватися і берегти себе. Негативний діагноз не підтвердився, але непритомність на зупинці – це теж, напевно, не просто так? Щось та знайшли?

– Та справа не в лікуванні! – зітхає Іраїда Георгіївна. – Просто образилася я на дочку. Знаєш, коли вона потрапляла до лікарні на збереження, я усі свої справи відкладала, забирала старшу дитину, сиділа з нею, ще встигала і домашню їжу доньці до лікарні готувати. Бігала до неї щодня. А коли сама потрапила – до мене ніхто не бігав! Дочка з чоловіком та дітьми відлетіли у відпустку, уявляєш? На другий чи третій день моєї хвороби, ще не

Цієї відпустки Марта з чоловіком чекали дуже довго: не відпочивали кілька років. Спочатку купували квартиру, потім робили ремонт, потім непроста друга дитина, потім сиділи вдома з немовлям та першокласником. Цього року з грошима в сім’ї було непросто, але подружжя вирішило: попри все, влітку треба з’їздити нарешті на море і вирватися хоч на кілька днів.

І так уже чотири роки без відпустки обходилися, годі! Більше без моря вже неможливо. І дитина старша хворіла весь рік, тільки й встигали з бабусею лікувати її від грипу.

Квитки та готель забронювали заздалегідь, збиралися, рахували дні, в останній тиждень – вже й години до вильоту. Купили плавки, дістали купальники та мріяли, як побачать пальми, білий пісок, дельфінів, сходять до аквапарку.

А за добу до вильоту Марті зателефонував лікар – ваша мама, мовляв, у лікарні чи не могли б ви під’їхати зараз до лікарні.

– Це щастя, що я встигла дістатися міста з дачі! – продовжує розповідь про свою епопею Іраїда Георгіївна. – Тому що, якби прихопило на ділянці, я взагалі не знаю, коли б мене знайшли і куди повезли. На зупинці було багато народу, люди підхопили мене, якась дівчина, мені потім розповіли, викликала швидку. Лікарі дуже оперативно приїхали, відвезли до доброї лікарні, там одразу вжили всіх заходів.

Марта приїхала до лікарні, зустрілася з лікарем, дізналася, що за станом матері спостерігають, взяли аналізи. Ліків ніяких не треба, у лікарні все є. Перспективи? Поки незрозумілі, найближчі кілька днів покажуть, що як.

– І дочка моя все це вислухала, покивала і полетіла у відпустку, уявляєш? – сумно розповідає Іраїда Георгіївна. – Навіть і думки не захотіла залишитися зі мною! Ну вірно, хто я така. Не скасовувати ж через мене подорож! У сусідки по палаті те ж саме підозрювали – так її дочка сиділа з нею ніч безперервно! А моєї – хоч би що, море головніше.

– Мама образилася! Як виписалася із лікарні, взагалі спілкуватися зі мною перестала! – ділиться Марта, яка недавно повернулася з відпустки. – Я їй дзвоню, вона трубку не бере, скидає. Ну чого вона від мене хотіла? Я приїхала до лікарні, все дізналася, запропонувала свою допомогу, лікар сказав – нічого не треба, все є. І чим я могла мамі допомогти, залишившись із нею? Вона під наглядом, не одна. Я – не лікар, і мама вже була притомна! Ми на цю поїздку чекали чотири роки! Діти чекали також. Невже я не мала їхати? Все кинути і сидіти поряд з мамою – ну ж дурниці!

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua


Джерело