Останній раз я зустріла Максима одного біля під’їзду на Різдво. До нас мали ввечері прийти гості, а в холодильнику не знайшлося майонезу для улюбленого всіма олів’є. Ось мене, як наймолодшу, і відправили до супермаркету. Не пам’ятаю, що  тоді я запитала свого сорокарічного сусіда, як в їх вікні постала постать Стефанії Дмитрівни. Від її погляду у мене по шкірі пішов мороз

Останній раз я зустріла Максима одного біля під’їзду на Різдво. До нас мали ввечері прийти гості, а в холодильнику не знайшлося майонезу для улюбленого всіма олів’є. Ось мене, як наймолодшу, і відправили до супермаркету. Не пам’ятаю, що  тоді я запитала свого сорокарічного сусіда, як в їх вікні постала постать Стефанії Дмитрівни. Від її погляду у мене по шкірі пішов мороз.

Я хочу розповісти про одну нашу сусідку – Стефанію Дмитрівну. Вона живе на третьому поверсі у нашому будинку зі своїм сином Максимом у двокімнатній квартирі. Живуть вони лише вдвох. Стефанія Дмитрівна ніколи не була заміжня і взагалі до неї ніколи в гості не приходять чоловіки.

Наразі Стефанія Дмитрівна вже на пенсії. А її синові лише 40 років, але він ніде не працює. Він уже багато років сидить дома. А якщо й виходить із дому, то зазвичай лише зі своєю мамою.

За вдачею він дуже замкнутий і він один майже нікуди не ходить. Ми іноді з ним розмовляємо, коли він іде без Стефанії Дмитрівни.

Він нормальний, начитаний і дуже багато знає. Але він постійно говорить про свою маму і начебто її боїться. Таке відчуття, що він взагалі не живе своїм життям.

А сама Стефанія Дмитрівна завжди говорить про свого сина.

Коли ми зустрічаємо їх удвох і ставимо їм якесь питання, то в бесіді бере участь лише Стефанія Дмитрівна. Навіть коли ми запитуємо Максима, то завжди відповідає за нього його мама. Начебто її син взагалі не вміє розмовляти.

І так було з самого дитинства.

Я пам’ятаю, коли Максим був маленький, він був дуже тепло одягнений. Всі діти бігали, грали в сніжки, а він просто ходив тихенько двором. Звісно, ​​спробуй побігати, коли ти так одягнений! А мати за ним постійно спостерігала.

Потім Максим закінчив школу, вивчився. Попрацював він зовсім небагато, а тепер сидить дома вже багато років.

Мама не дала йому жодного шансу бути самим собою. Вона постійно його дуже сильно контролює і просто веде себе як справжнісінька власниця.

Навіть коли він йде один, вона постійно стежить за ним, стоячи біля вікна. Він спілкується мало і швидше намагається піти додому, ніби мама забороняє йому спілкуватися із сусідами.

Мені дуже шкода Максима. Адже він став таким через свою маму. Він не вміє спілкуватися з людьми і не може пристосуватися до життя у суспільстві. І в цьому винна його найрідніша людина. Вона просто зіпсувала своєму синові життя. Адже в нього навіть ніколи не було дівчини.

Фото ілюстративне


Джерело