Я трохи здивувався. Раніше таких слів я не чув. Я знав, звичайно, що теща розлучилася зі своїм чоловіком, але не знав за яких обставин: — 15 років тому мій чоловік мені сказав, що любить мене. А через 5 років залишив із донькою самих. Тому мені треба знати, що ти не покинеш мою дочку

Маша сиділа поряд зі мною на дивані у залі, коли до нас у гості приїхала її мама. Це були найкращі моменти мого життя. Вона вічна була не в дусі.
То я взуття не там поставив, то кіт зіпсував її «нові» туфлі, то життя її дочки зіпсував. Через це я ніколи не горів бажанням зустрічати цю жінку. Але це мати моєї дружини, тому я повинен терпіти її витівки.

Маша знала, що мені з її мамою дуже пощастило. Тому намагалася відвести тещу куди-небудь на кухню, за що я їй дуже вдячний. Цього дня ми з дружиною посварилися – за приїзду Антоніни Геннадіївни (мати дружини).

– Маша, скільки можна зустрічати цю Мері Поппінс у себе вдома? Її б зводити треба куди-небудь і залишити там на період її приїзду.

Дружина теж не лізла за словом у кишеню:

— Ти її не полюбив із першої зустрічі. Вона, до речі, теж не в захваті від тебе.

Я хотів усе висловити про її маму, але все приховав у собі, щоб не погіршити ситуацію. Більше ми того дня не розмовляли на жодні теми, бо знали, що буде все тільки гірше.

Але ось настала «довгоочікувана» година, коли відчинилися двері і на порозі стояла Антоніна Геннадіївна «власною персоною».

— Женя, що у вас так смердить чимось, наче воно згоріло? – Дружина з жахом підстрибнула, немов ужалена і побігла на кухню. Поки ми сперечалися, торт, який пекла Маша до приїзду матері, справді згорів.

З тещею ми залишилися віч-на-віч. Вона довго на мене дивилася, оцінювала:

– Ти любиш Машу?

– Так, – я був просто шокований таким допитом, – Я ж начебто на весіллі ще говорив.

– Всі ви так говорите.

Я трохи здивувався. Раніше таких одкровень я не чув. Я знав, звичайно, що теща розлучилася зі своїм чоловіком, але не знав за яких обставин.

— 15 років тому мій чоловік мені сказав, що любить мене. А через 5 років залишив із донькою самих. Тому мені треба знати, що ти не покинеш мою дочку.

Я не дав їй домовити. Швидко побіг у гардероб, одягнувся та побіг у магазин. Я зовсім забув про те, що ми з Машкою вже 5 років разом. Соромно було й соромно. Я не привітав дружину, а посварився з нею цього чудового дня.

Коли я прийшов додому з двома оберемками троянд і новеньким тортом, який віддав мамі, мене чекали дві посмішки. Одна була тещі, а інша належала дружині. Ми сіли за стіл, налили шампанського і ніхто вже не ображався один на одного, оскільки панували розуміння, кохання, вірність та чесність.

Я подякував мамі за дочку. Вона розтеклася в усмішці і навіть сказала мені комплімент, що я ніколи не чув від неї. Це був перший раз, коли я назвав її мама.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua


Джерело