Дізнавшuсь про те, що я ваrі тна, чоловік зібрав речі і зник з нашого жuття. На щастя, поруч зі мною була добра сусідка

Я жила в цивільному шлюбі з любов’ю всього свого життя вже чотири роки, але одружитися зі мною Мирон не поспішав. Коли я дізналася про не запланований цікавий стан, то невимовно зраділа. Адже сподівалася, що дитина підштовхне Мирона до того, щоб зробити мені пропозицію. Але реакція була зворотною: він просто зник.

На наступний день я прийшла додому і не побачила ні Мирона, ні його речей. Подзвонила його батькам, а ті сказали, щоб я ніколи їх більше не турбувала. Вони прислали мені поштою гроші для «дечого» і попросили розібратися з проблемою самостійно. Але я просто не могла піти на такий крок — це моя кровинка. Я хотіла цю дитину, виховати його, нехай і самостійно. Я розуміла, що до появи малюка на світ у мене немає ніяких умов.

Родні у мене немає, я сирота, квартиру знімаю, робота така, що тільки на життя і вистачає, відкласти нічого не вдається. І все ж я вирішила ризикнути. Сусідка Валентина Іванівна, яка побачила мій живіт, тільки несхвально хмикнула: — А я тобі казала, що ці співжиття до добра не доведуть. З малюком на руках одна залишилася.

Сама гола і дитину на таке життя прирікаєш? Ех .Кожен день вона щось коментувала. А я спочатку пл акала від її слів, але потім не стала звертати ув агу. Турбувалася лише про те, де ж взяти грошей, щоб забезпечити малюка. І ось з цього моменту почалися дива: люди, від яких я абсолютно не очікувала, почали мені допомагати. Спочатку начальник мені дозволив працювати стільки, скільки зможу. Він розумів, що на гроші, які держава дає на дитину, нам з малюком не прожити, тому дозволив заробити.

А потім до мене в квартиру стали приходити молоді матусі з пакетами одягу, з яких їхні діти вже виросли. Я стала питати: — Звідки ви дізналися, що я потребую? А всі відповіли: — Сусідка Валентина Іванівна питала у всіх жінок з колясками про дитячі речі і просила допомогти. Ось від неї я точно нічого доброго не очікувала, а тут — таке! Розчулившись, я вискочила з квартири, спустилася до Валентини Іванівні та міцно її обняла.

Коли я вже привела на світ свого янголятка і відчувала нестачу в коштах, то стала знаходити у себе в поштовій скриньці конверти з грошима. Суми не дуже великі, але на нехитрий набір продуктів для мене і дитини вистачало. Я все намагалася з’ясувати, хто ж мені так допомагає. І одного разу змогла підстерегти свого благодійника. Це був наш двірник. У нього самого зарплата мізерна, а він мені так багато віддавав! Та ще й не хотів, щоб я знала про це. Робив добру справу анонімно.

— Спасибі вам велике, Андрій Степанович! Але навіщо ви це робите? Вам самим же гроші потрібні. -Мені багато не треба, я один, старий уже. А вам вітаміни потрібні! — сказав він. Ще одна сусідка запропонувала мені доглядати за моїм синочком, поки я буду йти в нічну зміну на роботу. Начальник дозволив мені підробляти.

Мій малюк спав у квартирі сусідки через три доби поруч з її дітками, а я працювала. А після зміни Валентина Іванівна, як бабуся рідна, сиділа з моєю дитиною до обіду. Сусідка давала мені трохи поспати після роботи. Господар квартири, яку я орендувала, також дізнався про мою ситуацію і дозволив два перших місяці після появи дитини не платити за житло, а потім трохи скинув вартість оренди. Ось так моя сумна ситуація показала мені, що світ не без добрих людей. Моєму Тімофейке вже вісім років.

Живе щасливо, ні в чому не потребуємо, але я так боялася, що йому доведеться голодувати, буде зовсім один, нікому не потрібний, як і я. А все вийшло навпаки. Весь мій будинок, всі сусіди, допомогли мені підняти малюка на ноги, за що я всім дуже вдячна. А рідний батько Тимофія і його рідні бабуся з дідусем теж недавно приїжджали, просили вибачення і дозволу спілкуватися з сином і онуком, оскільки більше у Мирона нащадків не з’явилося.

Ось тільки я ще не знаю, чи варто моєму Тімофейчіку знати таких людей, які надіслали гроші тільки на те, щоб «прибрати» його … А також нічим не допомогли в важкі для мене часи. Нехай краще він спілкується тільки з добрими людьми, якими, на моє щастя, населений будинок, де ми зараз живемо. Миру і добра вам всім!

Джерело