Раніше жили зі свекрухою. Не в неї, а з нею: квартиру успадкував мій чоловік від батька, його батьки на той час були у розлученні, а сам Ігор залишився з батьком. Ганна Володимирівна після розлучення сім років жила у якоїсь родички на правах приживалки, тож на запрошення Ігоря жити разом погодилася, не роздумуючи

Раніше жили зі свекрухою. Не в неї, а з нею: квартиру успадкував мій чоловік від батька, його батьки на той час були у розлученні, а сам Ігор залишився з батьком. Ганна Володимирівна після розлучення сім років жила у якоїсь родички на правах приживалки, тож на запрошення Ігоря жити разом погодилася, не роздумуючи.

Потім я з’явилася. Якщо цитувати дослівно: «Вдерлася до налагодженого побуту чужої сім’ї». Але міняти нічого не стала. Хіба що на комуналку скидалася, продукти купувала та взяла домашнє господарство на себе з повної згоди Ганни Володимирівни. Вона приходила з роботи, їла і лягала спати. Усе. Жодної плати, ніякого скидання. Нічого.

Я чекала дитину. Тоді й відбулася серйозна розмова з Ігорем про окреме житло. Я не вимагала вигнати його маму, не просила розміняти квартиру. Я запропонувала вкласти мою невелику спадщину в іпотеку. Чоловік погодився.

Ми переїхали, а його квартира лишилася його мамі. На словах, оформляти дарчу Ігор відмовився — мало що. А ми купили свій кут, ні на що не претендуючи. От тільки Ганна Володимирівна благородство сина не оцінила. Дуже вже звикла жити на всьому готовому і ні за що не платити.

Спробу струсити з нас частину оплати за комуналку я припинила.Чи не може сама платити за двокімнатну квартиру? Ігор завжди може її продати та купити однокімнатну, щоб поселити туди маму.

Різницю в нашу іпотеку, для рівноцінного внеску. Їй це не сподобалося. Розмови про комунальні послуги затихли, тим більше, що у квартирі Ігоря вона прописана сама.

Чоловік правильно відреагував і на дзвінки зі скаргами. То бачок поплив, то сусіди підтопили, то в аптеку треба, то нудно. Сто разів на день. Вона реально дзвонила сто разів на день!

Ігор знову запропонував мамі переїзд, знову ж таки в однокімнатну квартиру, але недалеко від нас. Щоб одразу реагувати на всі сигнали, а не мчати через все місто в годину пік. Але це її не влаштувало.

Дитина народилася, я пішла у декрет. Надриватися і працювати вдома я відмовилася. Але на роботу вийшла швидко. Різниця між виплатами з догляду за дитиною та зарплатою становила лише кілька місяців.

Коли доньці було майже два роки, вона пішла до садка. Водночас, Ганна Володимирівна вийшла на пенсію. Якщо зважити на те, що більшу частину свого життя вона провисіла на шиї тата Ігоря, то мінімальний розмір пенсії нікого не здивував. Нікого, окрім самої Ганни Володимирівни. Тоді вона почала шукати підробіток. І знайшла. Для мене було шоком побачити її у нашому під’їзді у ролі консьєржа.

Уявляєте, я повертаюся додому з донькою, а там сидить вона! З того моменту наше життя перетворилося на жах: кожен вечір вона намагається віддати Ігореві листок, на якому записано все: о котрій я пішла, о котрій прийшла, що з собою принесла, кого привела.

Я просила у керуючої компанії, щоб вони її звільнили. Але там кажуть одне – немає підстав. Своє місце працевлаштування Ганна Володимирівна коментує так: їй нема чим платити за квартиру, яка вакансія підвернулась, на ту вона й погодилася. І переїжджати вона, як не хотіла, так і не хоче.

Шпигун у моєму домі. Мені нема чого приховувати від чоловіка. Але сам факт того, що вона повідомляє про кожен мій крок, неймовірно бісить. Мало того, вона часто проситься поспати до нас після доби. Брудна, навіть у душ не сходила, вона розвалюється на спальному місці доньки.

Крапкою кипіння став мій день народження. Гостям, які прибували з квітами, вона заявляла наступне: що мешканка п’ятнадцятої (нашої) квартири хворіє. Невиліковною хворобою. Зрозуміло, непорозуміння було вирішено, але свято вона зіпсувала.

Зараз я ставлю питання рубом: або переїжджаємо ми, продаючи іпотечну квартиру і втрачаючи гроші, або вирішується питання з Ганною Володимирівною. По-перше: їй переселення до меншого за площею житла.

По-друге: обов’язковою умовою надання їй квартири стало звільнення з нашого будинку. По-третє: припинення втручання носа наше життя.

Чоловік повністю згоден, але його трохи гризе совість – все-таки йдеться про його маму. Але ж Ігор не винен, що його мати за все життя так і не заробила на квартиру? Житло, в якому вона зараз живе, частково приватизував і успадкував його тато.

Надали їй нерухомість. Раділа б! Навіщо до нас лізти? До чого це працевлаштування саме в наш під’їзд та шпигунство? Ось у житті не повірю, що це випадковість.

Я вважаю, що все правильно: вона сама винна у своїх майбутніх проблемах. Якщо чоловік не вчинить так, як ми запланували, то я подам на розлучення і піду. Такою мірою мені набридла її усмішка. Якщо можливі інші варіанти, я з радістю їх вислухаю.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua


Джерело