Запросили на ювілей. Прийшла ошатна, з конвертом та подарунком, а опинилася на кухні біля раковини

Приятелька моя Людмила людина трохи неорганізована, але я їй навіть заздрю. Справи все одно зробляться, а вона не переживає, вся собі на розслабоні, зайвих зморшок не наживає.

За потреби мобілізується, звичайно, без цього вміння ніхто не живе.

Загалом, коли вона запросила мене на ювілей, я вирішила їй, крім обов’язкового в нашій компанії, нехай символічного, але конвертика, подарувати ще й розумний годинник, щоб відчувала життєвий ритм.

Люда запевняла: у неї все продумано та прораховано, з собою нічого брати не треба, святкуватимемо. Тому я сходила на манікюр, зробила зачіску та макіяж. Після невеликого домашнього застілля ми хотіли поїхати до клубу потанцювати.

Але Людмила раптом зателефонувала, попросила бодай на годину раніше приїхати.

Ми взагалі-то з дівчатками привітання придумали, йти порозбій було не з руки. Але коли іменинниця просить, відмовляти не стала, приїхала. Думала, подружка хоче поговорити про щось, або нудно самій.

Людка мене просто у ступор увігнала: відкрила двері в домашньому халаті.

Народ, з днем ​​народження, але ти давай збирайся, це вже занадто! За годину гості!

– Ось я й зателефонувала тобі. Давай допомагай, нічого не встигаю! Звечора не стала робити, боялася, зіпсуються салати, треба нарізати. А я поки що голову помию і нафарбуюся.

Отак дружба! Я сама мала зробити за Людмилу все, що треба було почати ще з вечора! У неї нічого не було готове взагалі! Добре, хоч продукти купила!

Гора брудного посуду, бардак…

Я одягла фартух.

Зрозуміло, нічого я за годину не встигла, добре хоч подружки увійшли до становища. Разом ми за годину, що залишилася, встигли запекти курку і наробити салатів, навіть допомогли Люді нафарбуватися і з зачіскою.

Але після ударної вахти не хотілося вже сидіти в квартирі, дуже швидко збиралися в клуб. Якщо чесно, я обмежилася конвертиком, годинник з яблучком вирішила собі залишити. І не соромлюся.

Джерело