На наше з Іваном весілля його мама прийшла з пустими руками, свекруха навіть на квіти “не мала” грошей. Зате на ній красувалася новенька і не дешева сукня, і такі ж туфлі та прикраси. Я промовчала навіть тоді, коли на світ з’явився її перший онук, а в неї знову “немає” грошей. А одного дня вона мені зателефонувала, і попросила нагадати її сину, що вже час оплачувати їх комуналку.

Мене звуть Настя. Зі своїм першим чоловіком я прожила 8 років, а потім ми з ним розлучилися. Причина нашого розлучення була лише одна: у нас із ним не було дітей. Я дуже хотіла стати мамою, а Нестор не хотів йти на обстеження.

Через рік після розлучення я познайомилася із Іваном. Через три місяці я зрозуміла, що чекаю дитину. Я одразу ж повідомила новину про свій цікавий стан Івану. Але я знала, що незалежно від рішення Івана, я все одно стану мамою. У мене був свій невеликий бізнес, трикімнатна квартира та автівка. Я вже давно живу окремо від батьків і з грошима маю повний порядок.

Іван познайомив мене зі своїми батьками. Я їм не дуже сподобалася. Але я й не прагнула цього.

Зі своєю першою свекрухою я дружу досі. Саме свекруха та інші родичі мого першого чоловіка привітали мене з народженням дитини найпершими.

Я працювала до останнього. На Івана в мене надії не було: мав зовсім невелику зарплату. Якщо чесно, то, виходячи за нього заміж, я на нього навіть і не розраховувала.

Моя свекруха виявилася дуже жадібною жінкою. Вони навіть нічого нам на весілля не подарували. А потім свекруха зателефонувала і спитала в мене:

– А коли Іван оплачуватиме комунальні послуги за нашу квартиру? Адже він у нас прописаний!

Дуже цікаво! Жив він у мене, а мав би оплачувати комуналку іншої квартири!

Коли я привела на світ синочка, свекруха не подарувала дитині нічого: жодної пелюшки, жодної іграшки, ні сорочечки. Зате постійно давали мені поради. Наче я у свої 34 роки не могла розібратися, що ж мені робити з дитиною.

Після виписки до нас додому дуже часто почав приходити свекор. Він приходив і поводився начебто в себе вдома. Він заглядав у кожний кут, розглядав сантехніку. Він постійно лаявся на те, що у моїй квартирі зроблено поганий ремонт.

А у самих свекрів у квартирі ремонту не було років 25. У них стояли старі, ще радянські меблі. Такою ж була і сантехніка. Вже й штукатурка зі стелі почала сипатися.

Іван обіцяв, що зробить ремонт у моїй квартирі, як ми почнемо жити разом. Але він нічого в квартирі так і не зробив.

Одного разу чоловік приїхав від батьків і повідомив мені про те, що його батьки хочуть поміняти свою трикімнатну квартиру на мою трикімнатну квартиру.

Вони вважають це чудовою ідеєю. Між нашими квартирами лише одна різниця: у мене одна лоджія в квартирі, а у них дві.

Свекри вирішили, що ми обміняємо квартири, і вони одразу продадуть мою квартиру і куплять собі будинок.

– Ні, Іване, жодного обміну не буде. Я тут господиня. А у тій квартирі ти прописаний. Нехай вони продають свою квартиру та купують собі будинок хоч на Марсі! – Відмовилася я.

Найцікавіше, що навіть щодо нашого розлучення із Іваном батьки чоловіка вже подумали. Вони вирішили, що у разі нашого розлучення, мої батьки мали переїхати жити до мене, а Іван мав переїхати жити в квартиру до моїх батьків. Ну і плани у моїх свекрів!

Як тільки я відмовилася від обміну, так ми з Іваном розлучилися.

Я автоматично стала поганою мамою. Свекруха довго мені дзвонила і лаяла мене. Поки моє терпіння не луснуло, і я не “відправила” її далеко і надовго.

З того часу минуло 8 років. За цей час ні Іван, ні його батьки жодного разу не відвідали свого сина та онука.

Я сама його виховую. Жодних претензій до своїх колишніх родичів я не маю.

Жаль тільки, що на запитання: “Де ж мої дідусь і бабуся? Вони ж живі! Чому вони до мене ніколи не приїжджають?”, я не знаю, що відповісти своїй дитині.

Фото ілюстративне

Джерело