Чому треба дзвонити та писати тим, кого любиш

Одна жінка дуже сумувала за сином. Ні, син був живий-здоровий, все в нього було благополучно. Він просто багато працював, у нього була молода дружина та й нудно з мамою розмовляти. Є дружина, є друзі, є колеги… Син любив маму, але часу їй не було подзвонити. Буває таке нічого страшного. І мати теж не нав’язувалась – навіщо лізти, якщо у дитини все добре?

Але вона сумувала і сумувала. Працювала медсестрою, допомагала лікувати дітлахів. Дуже любила дітей. Увечері приходила додому та іноді розглядала фотографії сина Ігорка. Розмовляла з ним тихенько, – така материнська примха. Молилася за нього. І перечитувала повідомлення від сина, їх трохи було. З Восьмим березня вітання та з днем ​​народження. І картинки до Нового року і до Різдва – у старенькому телефоні. “Дорога матуся, бажаю щастя та здоров’я, довгих років життя!”, – ось такі повідомлення.

І одного разу ця мама таки зателефонувала синові. Перепросила, що турбує. І попросила його заїхати за подарунком – вона йому купила подарунок. Син говорив; мовляв, навіщо, мамо? У мене все є! Я й так збирався до тебе заїхати, але часу нема. Добре, я заїду, звичайно, але не за подарунком, просто побачити тебе!

То був добрий, по суті, син. Він заїхав за три дні увечері на хвилинку. І навіть привіз торт. Проходити не став, простягнув торт мамі: “Це тобі!”

Мати теж подарувала дещо синові. І він навіть ахнув! Це був дуже дорогий айфон майже останньої моделі, він коштував купу грошей, дуже багато! Це мати накопичувала рік. Адже вона працювала і ще підробляла. Собі нічого не купувала, економила на всьому, і ось купила сину подарунок. І простягла елегантну коробочку із айфоном. І радісно так усміхнулася, – вона дуже зраділа, що Ігорьок зайшов нарешті. Обійняла його, поцілувала та простягла подарунок.

А потім сказала тихо у відповідь на гучні й здивовані слова сина: “Це для тебе, Ігорку. Я, знаєш, трохи захворіла і скоро мене покладуть у лікарню. Ти мені іноді дзвони, добре? А не зможеш подзвонити, – напиши. А не зможеш написати – прийшли картинку, гаразд? Та якщо навіть і не пришлеш, це нічого. Я подумала, що телефон завжди в тебе в руках, ось ти візьмеш телефон, – і про мене згадаєш. І цього буде достатньо. Я просто знатиму, що ти про мене згадуєш!

За тиждень мами не стало, так уже вийшло. А у сина залишився цей дорогий телефон майже останньої моделі, і він плаче, коли бере його в руки. Щоразу плаче. Тому що рідко дзвонив. Рідко писав. І все думав, що ще є багато часу для того, щоб побути разом.

Що завжди можна набрати “мама” і почути рідний тихий голос. Просто треба “мама” знайти в контактах – і мама відповість! Ще багато часу для розмов та для повідомлень.

Не так його багато. І якщо людина не дзвонить, не лізе, не пише, нічим не обтяжує, а ми забуваємо їй зателефонувати або зайти, – це не означає, що людина завжди буде на зв’язку. Завжди у контакті. Настане день, коли нам можуть сказати: “Абонент недоступний”. Навіть якщо у нас найдорожчий і найсучасніший телефон.

Автор: Ганна Кір’янова

Джерело