Випадково підслухавши нашу з братом розмову, тато вирішив, що повинен здійснити нашу мрію

Мій брат приніс додому новенький собачий нашийник, що пах шкірою і з магазинною біркою. — Так, — відразу все зрозуміла мама. — Цього не буде ніколи! — строго сказала вона. — Собаки ще тільки в нашому будинку не вистачало! Брат мовчки пройшов до кімнати і повісив нашийник над своїм ліжком. — Де ти взяв гроші? — запитав тато. — Назбирав, — сором’язливо пояснив брат. — Три місяці відкладав помаленьку … — Зрозуміло, — розвів руками тато. — Значить, наш молодший син вже три місяці мріє про собаку. — Я теж мрію! Я теж мрію про собаку! — встряв у розмову і я. — Навіть уже вісім днів! Це була неправда. Про собаку я мріяв все своє життя, з самого народження. Але ж не я, потай збираючи гроші, які батьки дають на сніданки в школу і на всякі інші дрібниці, купив в кінці кінців чудовий новенький нашийник з жовтої шкіри. Я не міг образити мого брата, і тому сказав про вісім днів! — Мріяти не шкідливо, — погодилася мама. Потім ми, як завжди, вчили з братом уроки.

Він свої, дріб’язкові, за третій клас, а я — серйозні, на складання простих дробів. І час від часу ми піднімали голови від зошитів і поглядали на собачий нашийник, який висів над ліжком брата. — Минулого місяця було тридцять днів? — раптом почав згадувати я. — Ні, тридцять один! Значить, завтра буде дев’яносто три дні, як ти мрієш про собаку! Брат мій в відповідь похмуро засопів. — А якщо до твоїх днях додати дев’ять моїх, то вийде сто два дні нездійсненної мрії! — підрахував я. — Так … — сумно зітхнув наш тато. Він сидів у кріслі з газетою і все чув. — Нездійсненна мрія … — повторив тато мої слова. — Такого не буває. Якщо мрія правильна, вона обов’язково збудеться. А в суботу наш тато кудись пішов надовго. Повернувся і відразу ж покликав усіх нас в передпокій. — Ось — сказав тато зніяковіло, коли ми зібралися.

— Я склав три числа, і вийшло, що ми мріяли про одне й те ж тридцять чотири роки, три місяці і одинадцять днів. Це станом на сьогоднішній ранок! Сказавши так, тато обережно розстебнув пальто і витягнув з-за пазухи сірого кудлатого цуценя з чорними блискучими очима. Ми з братом оніміли і остовпіли до такої міри, що навіть не закричали «ура». Наша мама якось дивно подивилася на тата. Він так і продовжував стояти в розхристаному пальто, притискаючи цуценя до себе. — Додай ще двадцять сім років … до мрії, — раптом не своїм голосом попросила мама. — Ні, мабуть, двадцять вісім! … Мама відкрила шафу і дістала з самої його глибини заховану колись синю собачу миску.

Джерело