Ой, та я одразу, як тільки побачила цю Дарину, зрозуміла: треба діяти! Допомогти синові! Там така, хитра дівчина. Ще навіть не одружилися, а вже розмови пішли – навіщо твоїй мамі, мовляв, друга квартира і чи не пустить вона нас туди пожити. А може, вона сама переїде в однушку, вона ж одна? А нам поступиться двоє!

Зайшовши до подруги, Клавдія Іванівна, все ж таки розказала історію про сина, яка до тепер її мучить.

– Ой, та я одразу, як тільки побачила цю Дарину, зрозуміла: треба діяти! – розповідає шістдесятирічна Клавдія Іванівна. – Допомогти синові! Там така, знаєш, лисичка. Ще ніхто не пропонував, а вже розмови пішли – навіщо твоїй мамі, мовляв, друга квартира і чи не пустить вона нас туди пожити. «А може, вона сама переїде в однушку, вона ж одна? А нам поступиться двоє!» – Так, ось так, я анітрохи не перебільшую!

– А син як реагував?

– Йому все це здавалося милим, він мені зі сміхом усе це переказував, уявляєш? Типу, ну вона ж не зі зла! Просто ось така безпосередня. Наївна дівчинка, угу! Мій Назар був у якихось рожевих окулярах. І не дитина вже – трапилася ця вся історія п’ять років тому, значить, йому було двадцять сім! Це ж не сімнадцять таки. Мав би вже щось і розуміти!

Зараз синові Клавдії Іванівни, Назару, тридцять два, він одружений з зовсім іншою жінкою і дуже щасливий. Нещодавно у них із дружиною народився син. Назар працює, займається сім’єю. Клавдія Іванівна жінка досить заможна, і, поєднавши зусилля з батьками невістки, допомогла молодим купити квартиру та до народження дитини зробити ремонт.

Назар задоволений, після роботи бігцем біжить до дитини, гуляють із дружиною у парку, у вихідні відвідують батьків.- Про цю Дарину і не згадує, на щастя! – З полегшенням розповідає Клавдія Іванівна. – Ось теж, ростиш синів, душу вкладаєш, а трапиться на шляху така лисичка і все! Обдере, як липку, і викине! Те, що не Назар був їй потрібен, а гарне життя у столиці – було видно за версту! І не лише мені. Всі друзі сина були здивавані. Деякі йому прямо казали – навіщо тобі це треба? Але говорити в таких випадках марно, звичайно.

– А що в результаті трапилося? Чому вони розлучилися?

– Розлучилися? Та тому що я вступилася вчасно, кажу ж! – каже Клавдія Іванівна. — Непросто це мені далося. Розмовляти було марно. Син уже й на мене сердитись став, ледь у вороги не записав – чому, мовляв, ти не любиш мою кохану жінку? А потім мене перукарка моя навчила, Любо. Каже, ну, якщо по-доброму нічого не виходить, треба пробувати погано. Рятуйте сина! Потім сам дякую скаже!

– Цікаво, як це – погано?

– Люба порадила купити чоловічі шкарпетки і підкинути їм під ліжко, Дарині. Щоби син знайшов. У результаті я так і зробила, благо, у мене ключ від їхньої квартири лежав. Підкинула їм під диван, коли син був у відрядженні. Дарина господиня ніяка, зроду під диван не заглядала. А через пару днів, коли Назар повернувся, я прийшла в гості, «випадково» впустила сережку, полізла піднімати і – «ой, а що це у вас тут» — і прямо синові показую.

– Нічого собі. Та ви актриса просто.

– Ну так, певний артистичний талант, звісно, ​​маю. Та ще, я так думаю, у Дарини рот відкрився, дуже вже бурхливо вона почала реагувати. Закричала, заплакала, пішла плямами. Загалом, вийшло краще нікуди! Син виставив Дарину з валізою з квартири того ж дня, місяць ходив чорніший за хмару, але через якийсь час зустрів Танічку, нинішню дружину. І все налагодилося! Я своїй перукарці, Любі, навіть презент купила – говорю, дякую, що надоумила мене.

– А де зараз Дарина, не знаєте?

– Не знаю та знати не хочу. Та не пропала мабуть, такі не пропадуть ніколи. Дівчина пішла, гарненька, цілеспрямовано собі, мабуть, уже знайшла. Ми з сином розмовляли тут якось, він каже, що сам не розуміє, що на нього тоді знайшло, що він взагалі в цій Дарині побачив! Просто помутніння розуму. З Танею вона ні в яке порівняння не йде. Син каже, яке щастя, що я тоді не одружився, а готовий був на край світу босоніж.

– А він уже знає, як усе сталося?

– Звичайно, ні! Хоча, може потім і розповім колись. Не думаю, що він буде у претензії, навпаки! Дякувати буде, мені здається. Добре, що я вчасно встигла.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua


Джерело