На Марії, після Різдва, мені виповнилося 50! Син в той час був в Карпатах на відпочинку, а ось дочка з хлопцем мене привітати приїхали. Ми посиділи вчотирьох за столом, а потім я підійшла до серванту і витягла альбом. Як добре, що в назначений час, я опинилася в цьому дитячому будинку

На Марії, після Різдва, мені виповнилося 50! Син в той час був в Карпатах на відпочинку, а ось дочка з хлопцем мене привітати приїхали. Ми посиділи вчотирьох за столом, а потім я підійшла до серванту і витягла альбом. Як добре, що в назначений час, я опинилася в цьому дитячому будинку.

Була у мене одна важлива справа, через яку ми з чоловіком вже ось як чотирнадцять років є щасливими батьками. Довелося опинитися у стінах дитячого будинку. Мою появу відразу ж помітила одна дівчинка. Вона була неймовірно чарівною у свої вісім років. Зав’язався невеликий діалог, під час якого маленька красуня сором’язливо поставила питання, яке змусило мене замислитися.

– А чи маєте ви доньку?

– Поки що ні… – зізнатися чесно, я трохи зніяковіла, коли відповідала.

– Хіба так можна? Обов’язково в кожній сім’ї має бути донька! – гордо зауважила дівчинка. – Я підійду на роль вашої доньки, хочете? – слідом випалила вона.

Від такого питання “в лоб” мене захопили думки про материнство. Насправді все життя хотілося колись подбати про улюблену донечку, але не вийшло. На світ з’явився син, що вже подорослішав.

Невже не випадкові випадковості? Напевно, це знак, що не пізно знову стати мамою. Дівчинка сама горить цією ідеєю, їй не вистачає людини, що любить.

Я твердо вирішила взяти малу в свою сім’ю. Оформила опікунство.

Чоловік мою витівку сприйняв у багнети, був проти. Не хотів чужу дитину виховувати.

Однак усе змінилося, як тільки він побачив Вероніку наживо. Дівчинка сподобалася йому відразу. Серце суворого чоловіка скорилося.

Наступні роки материнства були одними з найщасливіших. Я така рада, що зважилася свого часу на такий відповідальний крок. Вероніка чудова дівчинка за характером із непростою долею. У дитячий будинок малеча потрапила у два роки. Матері не стало, а тато відмовився.

Ми з чоловіком змогли подарувати свою любов цій дівчинці. Дали їй справжню сім’ю в особі бабусі, дідуся, дбайливого брата, тітоньок і навіть пухнастого кота Васьки.

Мені завжди подобалася безпосередність Вероніки. Раніше я переживала про те, що дівчинці діагностували розумову відсталість. Щоправда, через кілька років неабиякої праці над підручниками донечка змогла її побороти. Тепер Вероніка розумніша за багатьох інших. Виросла красивою та тямущою дівчиною. Живе окремо, щаслива з хлопцем. Її оточують добрі друзі.

Сьогодні приїде відвідати нас. Смажитимемо шашлики і насолоджуватимемося відпочинком.

Згадався мені чомусь один випадок, досить кумедний. Відвозила я Вероніку до школи на автівці. Стояли ми на світлофорі. Червоне світло. Вирішила час не гаяти, взяла помаду в руки і фарбувати губи почала.

– Мамо, а чи обов’язково потрібно щоразу фарбуватись червоною помадою біля червоного світлофора?

– Звісно, ​​обов’язково!

Тоді я схитрила, захотілося пожартувати. Вероніка прийняла мою відповідь за чисту монету. Почала з подружками ділитися цим таємним знанням. Довірливою дівчинкою була.

В даний час ми дуже тепло спілкуємось, постійно дзвонимо один одному. Щоразу дякуємо долі за всі чудові моменти, які нам пощастило пережити разом.

Фото ілюстративне


Джерело