Захар на виписку приїхав, навіть з квітами і кульками рожевого кольору. Мене поцілував, а ось на доньку навіть не глянув. Мені було так неприємно. Могла б хоч його мати напоумити, але ж ні. Всі стояли і скоса поглядали на його реакцію

Захар на виписку приїхав, навіть з квітами і кульками рожевого кольору. Мене поцілував, а ось на доньку навіть не глянув. Мені було так неприємно. Могла б хоч його мати напоумити, але ж ні. Всі стояли і скоса поглядали на його реакцію.

Бажання чоловіка призвело до того, що ми можемо розлучитися. Боженька подарував нам дівчинку. Питання у тому, що чоловік хотів саме спадкоємця, хлопчика. Розмовляє про те, що якщо не від мене буде син, то від іншої жінки. Виходить, він може просто так взяти і кинути нас. А мені лячно знову думати про цікавий стан. З першим все пройшло не легко.

Коли ми побралися з Захаром, то мені було 24 роки. Дуже любили одне одного. Мені здавалося, що так і триватиме наше спільне життя. Після появи на світ первістка все стало по-іншому. З дитинкою в нас вийшло все дуже швидко. І я була цьому рада, і чоловік радів, і всі родичі також. Усі чекали появи дитини на світ. Мені не було різниці син чи дочка буде в мене. У чоловіка ж було своє бачення: йому потрібний був лише спадкоємець.

У його сім’ї всі мали синів. Брат був батьком двох, так що й він теж чекав на хлопчика.

Цікавий стан протікав не просто. Захар завжди був поруч. Він мотивував мене тим, що я маю бути сильною заради нього та сина. Тільки на узі нам повідомили, що буде дівчинка. Чоловік не хотів у це вірити та вважав, що лікар помилився.

За підсумками, у нас таки з’явилася дівчинка. Чоловік не дуже зрадів цьому. На виписку, звичайно, приїхав, але всім виглядом показував своє невдоволення. До малечі не наближався, а через місяць захотів зробити тест на батьківство. Аргументував тим, що у його роді на світ з’являються лише сини.

Мені стало ніяково. Він звинуватив мене у “поході наліво”. Я погодилася на тест. Мені не було чого приховувати. Після позитивної відповіді чоловік трохи заспокоївся. Навіть вибачився, але дитиною все одно не займався. А я потребувала допомоги. Донька не дуже була здоровою. Але все можна було виправити. Треба було лише зачекати. Тільки терпіння не було.

Через шість місяців я була сама не своя. Чоловік став ставиться холодніше, проблемна дитина на руках, здоров’я підводило. При цьому, мені не надавали жодної допомоги і підтримки. Моя мама пішла у відпустку, щоб дати мені змогу видихнути спокійно. Інакше, я не знаю, що зі мною б було.

До цього додалися розмови чоловіка про другу дитину. Він вважав, що з дочкою сталася осічка. Вдруге він сподівався на успіх. Він просто поставив мене перед фактом, що нам потрібний син. Мені було кумедно. Я ще не відійшла від цього стану, донечка ще не зовсім здорова, а йому вже другого подавай. Я відмовила.

Чоловік почав злитися. Він не був готовий чекати. Максимум, на що він погодився рік. І попередив, що якщо матір’ю його сина стану не я, то він знайде іншу охочу.

Після цих слів мені стало ніяково. Я любила чоловіка, не хотіла його втрачати. Тільки ось на такі авантюри теж не була готова.

Мама наполягає на розлученні. Говорить, що я не інкубатор. А раптом вдруге знову на світ з’явиться донька? Що потім? Захар зараз із дитиною час не проводить, а що далі буде? Як буде дитині жити з батьком, який її ігнорує.

Я все чудово усвідомлюю. У словах мами є частка правди. І я розумію, що можу не витримати другого цікавого стану. Але й із чоловіком боюся розмовляти на цю тему. Ми ж можемо розлучитися. А я не хочу цього, бо люблю його. Але ж доньці й справді буде важко з таким батьком. Будь-яке вирішення цієї проблеми здається мені непосильним.

Що б ви мені порадили в цій ситуації?

Фото ілюстративне


Джерело