Ніхто не звертав увагу на жінку з немовлям

Якось довелося Ірині піти до сімейного лікаря, взяти направлення на аналіз. Черга виявилася досить довгою. Часу в жінки було багато, бо знала, що в таких закладах все так швидко не проходить.

Коридор шумів від людських голосів. Хтось голосно обговорював політичні проблеми, комусь болілo власне здоров’я, інші ніяк не моглu заспокоїтися щодо критики теперішньої влади, невисоких зарплат та пенсій. Ірина поринула свої думки: що готуватиме коханому на вечерю, куди потратить новорічну премію, як відсвяткують свята.

Раптом думки Іри розвіяв голосний дитячий плач. Молода матуся з приблизно піврічним дитям на руках стояла теж в черзі. Хоча на дверях був напис, що з малечею до року без черги, та багато хто навіть насмілювався нахабніти та не пропускати. Дитина вже аж синіла від власного крику: чи то спати хотіла, чи їсти, чи боліло що…Якась старенька бабуся з тростинкою не витримала та тихенько сказала:

– Доню, ходи сюди наперед мене з маленьким. Я стара, та ще можу потерпіти. А воно мале хіба розуміє, коли щось болить? Якщо нікому не до справи, то хоч на одну людину тобі швидше буде до лікаря.

Якось поступово черга почала розсмоктуватися та люди вишикували вузенький прохід для жіночки з дитиною. Вона навіть не змогла промовити слова, очі наповнилися слізьми. Жінка лише повернулася до старенької та сказала лагідним тоном:

– Завдяки таким людям, як ви, ще тримається наш світ. Таким добрим, що все розуміють. Дякую, бабусечко!

Жінка, немов жестом, поклонилася бабусі та швиденько пішла до кабінету лікаря.

Джерело