Квартиру, в якій ми живемо з чоловіком, йому подарувала бабуся, але не все так просто. Вадима вона лише на половину. Другу частину вона заповіла Святославу, це двоюрідний брат мого чоловіка. Донедавна ми жили тут тільки своєю сім’єю. Та декілька місяців тому Святослав запропонував нам зустрітися

Квартиру, в якій ми живемо з чоловіком, йому подарувала бабуся, але не все так просто. Вадима вона лише на половину. Другу частину вона заповіла Святославу, це двоюрідний брат мого чоловіка. Донедавна ми жили тут тільки своєю сім’єю. Та декілька місяців тому Святослав запропонував нам зустрітися.

– Я не маю наміру вляпуватися в кредит! – Я ще раз спробувала поговорити з чоловіком про те, що жити так нестерпно. – Мене так виховала моя мати! У деяких немає і цього.

Я попросила чоловіка, щоб ми продали квартиру в якій зараз живемо. Мій батько був налаштований допомогти фінансово, щоб у нас з’явилася власна квартира.

– Зрозуміло, що ми не зможемо двокімнатну купити, – сказав мені батько, – але в нас не вистачає на неї трохи. І тут можна взяти невелику іпотеку чи кредит.

Я була готова навіть підписати шлюбний контракт, щоб чоловіка частина була більшою за мою в разі чого. Мені достатньо буде навіть однієї третьої.

Проте чоловік та його мати були категорично проти.

– Я буду голодувати, а в борг ні в кого не візьму, – повідомила мені Олена Анатоліївна, коли я їй сказала про іпотеку. – Хто вам заважає, жити та гроші відкладати. Я й сина так виховувала: якщо треба, то відмов собі в чомусь, але в борги не влазь.

Тепер ми живемо в двокімнатній, яку залишила Вадиму його бабуся. Живемо ми в цій квартирі вже чотири роки, нашому малюкові рік та шість місяців. Все було б чудово, якби квартира ця належала тільки чоловікові. Вся справа в тому, що бабуся заповіт написала на мого чоловіка та його двоюрідного братика в рівних частках.

Доки Святослав, так звати брата чоловіка, навчався в школі, все було просто чудово, нам тітка дозволила навіть його кімнатою користуватися. Все почалося після того, як Святослав вирішив, що настав час жити окремо від батьків і переселився до нас.

– Ви звільните мою кімнату, – ледь вимовив Святослав, бо язик його зовсім не слухався. – Я від матері з’їжджати не збираюся, але подружок водитиму в свою кімнату, коли захочу.

Я на той час тільки привела на світ дитину. Оскільки Святослав був законним власником цієї квартири, то нам довелося потіснитися. З того самого дня і все почалося.

Святослав частенько був серед ночі з різними дівчатами. Він не шумів спеціально, він навіть музику не включав, але хлопки дверима та інші звуки ночами будили не тільки нас, а й нашого сина.

– Ви ж могли припустити, що це станеться рано чи пізно! – відповіла жінка.

– Зрозуміло, а тому навіть гроші почали збирати. Нам на нове житло доведеться ще років п’ять збирати і терпіти всі витівки вашого племінника.

– Нехай дитина вчиться спати під час шуму! – Сказала Олена Анатоліївна.

Проте проблема була не в тиші, а в тому, що мені доводилося користуватися санвузлом після всіх дам Святослава, а також його друзів, які, як і брат, вели дивний спосіб життя.

Тепер перед кожним походом в душ мені доводиться все вимивати, а прибирання стало практично цілодобовим заняттям. Святослава жінки не спроможні за собою навіть чашку вимити, а що вже говорити про більш великомасштабне прибирання.

– Просто сховай наш посуд у нашій кімнаті, і все, – сказав мені чоловік.

– Мені що, зберігати у нашій кімнаті унітаз, рушники та холодильник? – обурилася я. – Ти через поріг переступив і завалився біля телевізора, а я драю тут все практично цілодобово.

– А я падаю від того, що на двох роботах працюю, щоб якнайшвидше зібрати гроші на власне житло? – відповів мені чоловік. – Ти просто уяви, що ми живемо в комуналці.

Однак у комунальних квартирах живуть люди, яким подітися нема куди. Але тітка чоловіка, мати Святослава, руками та ногами за продаж квартири. Вона навіть запропонувала нам, щоб ми викупили її частину, але свекруха з чоловіком ні в яку.

– Я днями сюди збираюся перебратися жити разом із дівчиною, – сказав Святослав.

– Звичайно, приходьте, бо частина квартири твоя, але я вас тільки про одне прошу, будьте нормальними сусідами і прибирайте за собою, поки ми живемо разом.

– Я теж хотів би жити окремо, але твій чоловік проти, а тому ти сама з ним і розбирайся. Мати не хоче з сестричкою сперечатися, а брат відмовляється кредит платити, а тому й житимемо, як на вокзалі. Якщо тобі бруд заважає, то ти його й прибирай.

Я ще раз спробувала поговорити з чоловіком, але і ця розмова ні до чого не привела.

– Якщо Святослав сюди зовсім жити переїде, то я до вас із сином перейду, – сказала я матері. – Якщо чоловік і після цього не схаменеться, то подам на розлучення.

– Може ти даремно переживаєш і Святослав із Марусею за собою прибиратимуть? – сказала мені мама.

– Ой, два тижні вони тільки те й роблять, що свинячать, а тут за розум різко візьмуться. Та й дві господині на одній кухні не вживуться ніколи! – відповіла я матері.

А що б ви порадили робити в цій ситуації?

Фото ілюстративне


Джерело