Попрощатись з Володею прийшло дуже багато людей. Чоловік був зовсім молодий. В той день я була сама не своя, тому навіть добре не пам’ятаю, хто підходив і висловлював свої співчуття. Лише за декілька місяців я дізналася, що крім нашої з ним доньки, у Володі є син Остап, з яким тепер прийдеться ділити спадщину

Попрощатись з Володею прийшло дуже багато людей. Чоловік був зовсім молодий. В той день я була сама не своя, тому навіть добре не пам’ятаю, хто підходив і висловлював свої співчуття. Лише за декілька місяців я дізналася, що крім нашої з ним доньки, у Володі є син Остап, з яким тепер прийдеться ділити спадщину.

У мене був справжнісінький подив, коли я дізналася, що у мого улюбленого чоловіка весь цей час був син. Якось незнайомий мені хлопець постукав у двері та повідомив, що він власник частини нашої квартири. Я і від відходу в інший світ коханої людини ще не встигла відійти, а тут таке. Виявилося, що у чоловіка була дитина, яку він вказав у спадок. Мене ніхто не попередив, не порадився, навіть перед фактом не поставив. Все це випливло тільки зараз.

Ми десять років жили душу в душу. Все було добре, і могло бути так ще багато років, поки хвороба не зруйнувала наше щастя. Минулого року я провела свого чоловіка в останню путь, і дуже важко це переживаю досі. Всі родичі кажуть шукати іншого чоловіка, адже я ще молода, але я навіть уявити не можу іншого чоловіка поруч. І все наше сімейне життя він мовчав про дитину?

Познайомилися ми випадково, і стосунки почалися миттєво. Жити я переїхала до нього до його двокімнатної квартири, бо житла у мене на той момент не було. Володя відразу ж поінформував мене, що був одружений, але давно розлучився. Ні про яких дітей не йшлося, та й він би згадав, якби вони в нього були.

А потім я подарувала Володі доньку. Я спокійно йшла у декрет, бо чоловік повністю забезпечував сім’ю. Після мого звільнення з роботи різниця в доході сильно не відчувалася. У нас завжди була смачна їжа, гарний одяг та нова техніка. Я не ставила запитань про розмір зарплати, а він ніколи ні в чому не дорікав і виконував майже будь-які примхи.

Ми майже весь час проводили разом, він не любив риболовлю чи полювання, рідко зустрічався з друзями. Про першу дружину взагалі не згадував, а я й не питала.

А минулого року хвороба забрала у нас чоловіка та батька. Це сталося несподівано. Відхід коханих завжди такий. Горе повністю мене поглинуло, я цілодобово лила сльози, не знала, як бути далі. Я уявити не могла, як можна жити далі, як дитина ростиме без батька. Для доньки це теж було не легко, вона дуже любила свого тата. Я не розуміла, як можу допомогти семирічній дитині переосмислити те, що трапилося, і впоратися з непоправною втратою.

Дня, коли ми прощалися з Володимиром, я майже не пам’ятаю, все було як уві сні. Якісь люди підходили, говорили якісь слова, щось про те, що треба бути сильним і час лікує, що я потрібна дочці і все налагодиться, але я не запам’ятала нікого, хто там був. Мене рятувала лише думка, що у мене в цьому житті є дитина. Наша дитина… Я трималася заради неї. Чоловік давно залишився без батьків, а моєї мами не стало кілька років тому. У мене на світі, окрім доньки, більше нікого не лишилося.

Але треба жити далі. Це відчуття трохи притупилося, але не пішло. Ми з донечкою почали вчитися жити наново.

Жити ми продовжували у нашій квартирі, я поки що не займалася переоформленням документів. Нотаріус мені пояснив, що раз я плачу за неї за всіма рахунками, то виконую цим права власника цієї квартири, і це, типу, автоматично означає, що я стала спадкоємицею. А донька неповнолітня, від неї взагалі нічого не потрібно. І я вирішила всю цю тяганину відкласти на потім, бо була впевнена, що, крім нас, у чоловіка на цьому світі більше нікого не було.

І який подив я зазнала кілька місяців тому, коли біля дверей нашої квартири несподівано постав незнайомий юнак, і сказав, що він син мого чоловіка. Сказати, що це було потрясіння, нічого не сказати.

Ми познайомилися, хлопця звуть Остап, він показав документи, чим підтвердив, що мій чоловіка був його рідним батьком. А потім пояснив мету свого візиту – він хоче зі мною обговорити питання щодо квартири. З’ясувалося, що чоловік давно відписав половину квартири синові від першого шлюбу, щоб потім не виникло жодних спадкових перипетій. Хлопець пояснив, що ні на що зайве не претендує, тільки на свою чесну частку – половину батька.

Молодий чоловік сказав, що йому дуже шкода і він не хотів мене турбувати, але в нього дуже важке матеріальне становище і не має свого житла, тому треба щось вирішувати. Я була неприємно вражена навіть не тим, що всі ці роки квартира, яку я щиро полюбила і вважала своєю, вже давно частково належить людині, про яку я навіть не здогадувалась, а тим фактом, що чоловік завжди дуже щільно спілкувався зі своїм сином за моєю спиною.

Остап з теплотою згадував, що батько завжди брав участь у його житті, давав щирі поради, купував різні подарунки, сплатив навчання у престижному ВНЗ. Хлопець завжди знав, що має сестричку, але навідріз відмовився знайомитися з нею.

Виявляється, хлопець був присутній на прощанні, підходив до мене висловити свої співчуття, але я, звичайно, нічого цього не пам’ятаю. Я взагалі нічого не пам’ятаю з того, що тоді діялося.

Ми з Остапом вирішили питання з квартирою – я взяла кредит і виплачуватиму йому гроші за його частку. А саму квартиру я переоформлятиму на себе і дочку. Я попросила його почекати з усією сумою, і пообіцяла виплатити все до копійки. Він не став мене квапити, і пообіцяв почекати скільки потрібно. Щоправда, попросили не тягнути довго. Взагалі, якщо чесно, хлопець дуже добрий і вихований. Гідний спадкоємець…

Зараз у глибині душі в мене проникає страх, що я можу ще чогось не знати, і це не останній сюрприз. Перевірила і дізналася про все, що тільки могла дізнатися. Начебто все чисто. Але все одно якось лячно.

Фото ілюстративне


Джерело