До зарплати ще тиждень залишався. Я бігала по магазинах в пошуках знижок, оскільки вже було дуже напряжно. Ввечері приходжу додому, а за столом у вітальні свекруха з сином чаюють. – О, а ось і твоя дружинонька, – єхидно усміхнулася Ірина Іванівна. – Сідай, розмова є важлива. – Мене це вже насторожило. Знаю я, чим ці посиденьки закінчуються

До зарплати ще тиждень залишався. Я бігала по магазинах в пошуках знижок, оскільки вже було дуже напряжно. Ввечері приходжу додому, а за столом у вітальні свекруха з сином чаюють. – О, а ось і твоя дружинонька, – єхидно усміхнулася Ірина Іванівна. – Сідай, розмова є важлива. – Мене це вже насторожило. Знаю я, чим ці посиденьки закінчуються.

Мама мого чоловіка – це “справжнісінька” свекруха. Вона наче пилосос висмоктує з нас позитивну енергію, а разом із нею й гроші. Я знаю цю пані вже не один рік, і вона не втомлюється мене вражати новими гранями своєї особистості. Для одних вона перша помічниця, а коли приходить до нас, весь час скаржиться на життя і випрошує гроші. Але ми далеко не олігархи і не можемо собі дозволити утримувати всіх, кого їй шкода.

Ірина Іванівна вже давно на пенсії, але вона ще працює, як вона сама каже для того, щоб не закиснути у чотирьох стінах. Вона потребує постійного спілкування, а якщо бути точнішою, то вона жити не може без пліток і промивання кісток. Ця жінка завжди в курсі всього, що відбувається вдома у її друзів і сусідів, вона знає все і про всіх. Її можна сміливо назвати джерелом марної та нікому непотрібної інформації.

Ще однією її патологічною любов’ю є заступництво. Вона готова допомагати всім навіть сусіду-випиваці, бідолашній колезі, від якої пішов чоловік і залишив її з двома дітьми на руках, самотній бабусі. На перший погляд можна подумати, що свекруха дуже жаліслива жінка.

Але проблема в тому, що у цієї колеги автомобіль крутіший ніж у нас, а у сусіда-випиваки свій бізнес і тримає чарку в руках тільки тоді, коли до нього приходить його колишня дружина, а у бабусі сусідки є троє синів, які з неї порошинки здувають.

Простіше кажучи, вона збирає навколо себе тих, хто її по суті зовсім не потребує. Було б краще, якби вона допомагала тим, хто по-справжньому життям скривджений. І ще, якби шанована свекруха ділилася власними грошима, то я б і слова не сказала, бо це її вибір, але вона весь час тягне гроші з нас і далеко не один рік.

Вона спустить всю свою пенсію та зарплату на всякі смакоти та хотілки, а потім приходить до нас із очима скривдженого собаки і починає скаржитися на життя Олі з відділу кадрів, Андрія Івановича із сусіднього під’їзду та Петра з п’ятого поверху. Як правило, свій монолог вона закінчує словами “ну я б допомогла їм, чим могла”.

Ця коронна фраза Ірини Іванівни говорить про те, що грошей у неї немає і їсти їй нічого. Спочатку ми з чоловіком давали їй гроші, адже вона нам не чужа людина, а потім нам це вже набридло. За місяць мама чоловіка може звертатися до нас з проханням допомогти їй грошима неодноразово. І щоразу це відбувається за одним і тим же сценарієм: очі в підлогу опустила, голос начебто вона тільки-тільки п’ятеро людей в останню путь провела.

Останнім часом ми вже перестали давати свекрусі готівку, якщо потрібно самі продукти та медикаменти купуємо та оплачуємо комунальні платежі. Проте це не допомагає. Наша щедра душа наведе цілу хату нахлібників, усіх нагодує, та й із собою дасть, а потім знову до нас із сумним виглядом.

З цієї ситуації я бачу тільки один вихід – поселити жалісливу дамочку у нас, щоб вона цілодобово під наглядом була, але в цьому випадку допомоги я потребуватиму, так, оскільки у мене від її “захцянок” дах поїде.

Мені іноді хочеться посадити її на голодний пайок, щоб вона навчилася виживати на свої, але так як у неї в голові вітер свистить, то без нормального харчування вона може швидко загнутися. А я такий гріх на душу не хочу брати, але і як її змусити перестати марнувати гроші теж не знаю. Нам треба синові на навчання збирати, а не всі гроші на бабусині забаганки спускати.

Що скажете з цього приводу?

Фото ілюстративне


Джерело