Моя свекруха на мене “вз’їлася” за те, що я не хочу подарувати її єдиному синові хоча б одну дитину, а їй онука. Але ж я всіх попередила, ще перед весіллям. Річ у тім, що в мене від першого шлюбу є двійко дітей. З мене годі. – Мого синочка ти не любиш. Цим все і сказано!

Моя свекруха на мене “вз’їлася” за те, що я не хочу подарувати її єдиному синові хоча б одну дитину, а їй онука. Але ж я всіх попередила, ще перед весіллям. Річ у тім, що в мене від першого шлюбу є двійко дітей. З мене годі. – Мого синочка ти не любиш. Цим все і сказано!

Заміж я виходила, коли я вже мала двох дітей від попереднього шлюбу. Мирону я одразу сказала, що більше дітей мати не хочу. Ще коли зустрічалися сказала, до весілля.

– Ну, сьогодні в тебе така позиція, а завтра вона, може, зовсім інша, – усміхнувся Мирон.

– Я говорю це з повною впевненістю та серйозністю. Більше жодних дітей. – Якщо ти хочеш, щоб я подарувала тобі дитину, то нам краще розійтися відразу, – сказала я.

Мирон відповів, що приймає будь-яке моє рішення, бо мене дуже любить. Ми домовилися, що тема дітей більше не порушуватиметься. Я до весілля чесно все сказала, попередила його. Все чесно. І я сказала, що ніколи не передумаю, моє рішення остаточне.

Ми розписалися. Мої син і дочка знають свого батька, він регулярно виплачує аліменти, часто бере їх до себе, вони гуляють із ним в парку, ходять у цирк, у кіно та на різні розваги. А Мирона діти звуть просто дядько.

Але моя свекруха просто вз’їлася на мене через відмову подарувати Мирону дітей. Що вона тільки не несла на мою адресу! По-перше, я не люблю її сина. Першого чоловіка точно любила, раз подарувала йому аж двох, а Мирона точно не люблю, раз не хочу. Свекруха цілком серйозно думає, що любляча жінка вважає себе зобов’язаною продовжити рід свого чоловіка. Ніби, так у природі все влаштовано.

По-друге, я Мирона використовую як спонсора. Мовляв, усі розлучені шукають таких простачків, які прав на дітей жінки не мають, зате зобов’язані їх утримувати. Коли я почула її марення, я розреготалася: у мене аліменти щомісяця по п’ятнадцять тисяч, і сама одержую вдвічі більше за це.

Я чудово жила б і без грошей Мирона. Так, ми з ним заробляємо приблизно однаково. Але все-таки він, як чоловік, їсть набагато більше, до того ж його автомобіль потребує щоденної заправки та обслуговування. А ще він видає пристойні суми матері. Тому безглуздо вважати, що з появою в моєму житті Мирона у мене дуже змінився бюджет.

По-третє, по-четверте і по-п’яте, він просто псує своє життя поруч зі мною. Йому треба тікати від мене, щодуху. І діти, мовляв, ніколи своїми не стануть, а в старості йому не буде кому подати склянку води. Ну і все в цьому ж дусі.

Для моєї свекрухи я – ворог номер один у цьому світі. Але Мирон дорослий чоловік, він знав, на що погоджується. Я ж не змушувала на мені одружуватися. Він мав час усе обміркувати і зважити. Чому б цій жінці не шанувати вибір свого сина? Невже син для неї – безхребетний дивак, який не здатний вирішувати що-небудь у своєму житті, і якого можна запросто обвести навколо пальця?

Якщо чесно, то як матір я свекруху розумію. І намагаюсь на неї не ображатись. Їй звичайно хочеться побачити онуків, але з’явитися вони можуть тільки від Мирона – він єдиний син у неї. Я теж мрію про онуків у майбутньому.

Але з цього зовсім не випливає, що я була зобов’язана з благородності відмовитися від Мирона. Я все чесно сказала йому ще до весілля. Він знав, на що йшов. Не було жодних обманів, зрад. Чому зараз хтось пред’являє мені претензії?

Я знаю, що свекруха дуже зрадіє, якщо ми вирішимо з Мироном розлучитися. Вона буде нескінченно щаслива, якщо він одружиться з іншою, і вона подарує йому дитину. Я розумію, що чоловік може будь-якої миті піти і подати на розлучення зі мною. Я все це розумію. Розумію. Але я зможу це пережити, якщо так станеться. Так, я люблю Мирона. Але життя на цьому не скінчиться. Серце моє буде розбите, але я упокорюся і житиму далі.

А потім свекруха зненацька змінила поведінку.

– Якщо вже не бачити мені своїх онуків, то готова любити і займатися цими, які вже є, – сказала вона, принісши моїм дітям різні гостинці. – Тепер я для них бабуся.

Я аж присіла від несподіванки. Дочці моїй вже дванадцять, синові – вісім. З Мироном ми одружилися близько п’яти років тому. Діти добре знають рідного тата, і його маму – їхню рідну бабусю. І знають, що є ще одна рідна бабуся – моя мама. І маму Мирона вони точно не вважають своєю бабусею. І називати її навіть так відмовились. У нас із дітьми відбулася серйозна розмова після візиту свекрухи.

– Якщо твій чоловік для нас дядько Мирон, то хто тоді для нас його мати? – поставив резонне запитання мій син.

– У мене вже є дві бабусі та два дідусі. – Особисто для мене цього досить, — сказала дочка.

А Мирон цілком справедливо сказав своїй матері, що вона надто пізно вирішила пограти у бабусю. Якби вона стільки років не ігнорувала цих дітей, то, можливо, зараз була б для них справжньою і улюбленою бабусею. А тепер вони дорослі, їм уже нічого не навішаєш.

Словом, я знову у свекрухи ворог. Це я дітей підговорила не називати її бабусею… Вона всі ці роки думала невідомо чим, а винна я.

Фото ілюстративне


Джерело