Чоловік зрадив мене, коли мовчки взяв гроші із сімейного бюджету, щоб купити нові меблі у кімнату брата

Чоловік має молодшого брата, якому 12 років. Чомусь його батьки вважають, що чоловік зобов’язаний допомагати їм фінансово у його забезпеченні. Те, що у нас своя сім’я і у нас теж є маленька дитина, ніхто взагалі не бере до уваги. Я б ще могла це зрозуміти, якби вони мали важку фінансову ситуацію, але це зовсім не так.

Спочатку я думала, що батьки просто не тягнуть фінансово забезпечення підлітка, але пізніше я зрозуміла, що вони просто абсолютно не вміють розподіляти бюджет.

Наприклад, матері чоловіка нещодавно закортіло оновити техніку на кухні, хоча їхня стара техніка ще в чудовому стані. Їй так захотілося. Я не збагну, навіщо п’ятдесятирічній жінці холодильник, який підключається до вай-фай, але вона виявила бажання купити саме таку модель.

– Ось сусідка купила такий холодильник і хвалиться тепер. А я чим гірша? – аргументувала свекруха своє рішення.

Та купуй ти хоч холодильник, який розмовляє, тільки нехай його буде куплено на твої гроші, а не на гроші мого чоловіка. І те, дякую чоловікові, що він дав їм не всю суму, а лише частину. Іншу частину грошей вони взяли в кредит, який, звичайно, все одно виплачував мій чоловік.

Інший приклад ще абсурдніший. Батько чоловіка – любитель пограти в настільний теніс і він не придумав нічого розумнішого, ніж купити собі тенісний стіл. Звичайно, він пішов за грошима до мого чоловіка.

– Він у своєму розумі? – запитала я, коли чоловік мені розповів, що має намір дати татові десять тисяч на нову іграшку.

Мало того, що в їхній квартирі і так немає місця і я не розумію, куди він збирався його ставити, але тенісний стіл все ж таки був куплений і тепер уже майже рік у розібраному стані припадає пилом у них на балконі. Як я зрозуміла, його навіть не витягували із коробки, бо, як я вже сказала, ставити його нікуди.

Що стосується їх молодшого сина, він взагалі до речей та техніки ставиться дуже недбало. Можу сказати, що, якби мені в 12 років подарували телефон, я б з нього порошинки здувала і ставилася б дбайливо та акуратно.

За півроку він примудрився розбити три (!) телефони і батьки щоразу говорять, що новий йому не куплять, але наполегливо йдуть у магазин і беруть кредит чи розстрочку на черговий смартфон.

– Я не можу дозволити батькам самим виплачувати кредити, – каже чоловік, тож завжди береться їм допомагати.

Я вже мовчу про те, що чоловік навіть дає їм гроші на те, щоби зібрати до школи молодшого брата, купити речі, зошити, книги та інше.

До речі, його батьки працюють. Не на керівних посадах, але заробляють нормально і я знаю, що їхній спільний дохід не сильно менший за наш.

Я розумію, що треба допомагати батькам, але всьому є межа. Я б і слова не сказала, якби вони справді потребували нашої допомоги, але вони витрачають гроші на будь-яку нісенітницю, а наш сімейний бюджет від цього більшим не стає.

Я пробувала говорити з чоловіком, але ми тільки лаємося через це і від вічних фінансових поборів його батьків страждає не лише наш бюджет, а ще й наші з чоловіком стосунки.

Нещодавно трапилася ситуація, через яку у нас був дуже великий скандал, я навіть готова була подати на розлучення.

Як я вже сказала, ми маємо маленького сина, йому зараз три роки. Ми жили в однокімнатній квартирі і нещодавно постало питання про те, щоб розширити житлоплощу. У нас було відкладено суму, якої вистачало на початковий внесок.

Ми почали збирати ще до народження сина, потроху відкладали туди ще гроші. Я здивувалась, коли побачила, що на цьому рахунку не та сума, на яку розраховувала.

– Куди поділися гроші? – Запитала я чоловіка.

Нещодавно батьки чоловіка вирішили оновити меблі у спальні молодшого сина та виявилося, що все це було куплено за наш рахунок. Моєї агресії просто не було меж.

– А нічого, що я теж відкладала гроші зі своєї зарплати? У нас теж є своя дитина, якій потрібна буде дитяча. Чи на думку твоїх батьків меблі їй не потрібні? Чим погані були старі меблі в кімнаті твого брата? І взагалі, чому ти взяв ці гроші мовчки і нічого про це мені не сказав? – Вибухнула я.

Моєму терпінню тоді прийшов кінець. Чоловік спочатку виправдовувався, але потім теж почав звинувачувати мене в тому, що я дуже упереджено ставлюся до його сім’ї і назвав егоїсткою. Може я і егоїстка, але я теж хочу найкращого для своєї дитини та для своєї сім’ї. Якщо чоловік цього не розуміє, то нехай збирає речі та йде жити до своїх батьків, про що я йому й сказала.

Скоро я вийду на роботу, там на мене вже чекають, живемо ми в квартирі, яка мені у спадок дісталася від бабусі, так що фінансових труднощів я не відчуватиму. Я чудово впораюся сама і не буду переживати, що мої накопичення раптом підуть на меблі або ще якісь забаганки свекрухи.

Джерело