Я мати трьох діток. І думаю, що хто з них як за мною доглядатиме, той так і спадок отримає. А у мене є, що. Бабуся все розуміла. Як їй було важко! Скільки було туги, співчуття і суму в її очах! Забрала, що змогла забрати, з речей. Будинок хотілося тітці чоловіка дуже

Я мати трьох діток. І думаю, що хто з них як за мною доглядатиме, той так і спадок отримає.

Та насправді не можу собі навіть уявити, що колись мої діти будуть боротися за спадок і, борони небо, перестануть спілкуватися.

Як можна рости в одній сім’ї, а потім не бажати бачити одне одного.

А в житті складається так часто інакше. Як рідко люди чинять за велінням душі й совісті, весь час скрізь спрага наживи.

Я росла в дитинстві переважно у своєї бабусі. Це мамина мама. Коли мені було 9 років, бабуся повністю злягла.

Я перейшла жити до батьків у квартиру. Це той самий будинок, але сусідній під’їзд. Бабусю треба було годувати тричі на день, купати, міняти постіль. Перевертати, давати  ліки Хто доглядав такого лежачого, той знає яка це праця, скільки сил і терпіння треба.

Бабуся все розуміла. Як їй було важко! Скільки було туги, співчуття і суму в її очах.

Бабусю доглядали ми три роки.

Заповіт бабуся написала на маму ще задовго до того, як заслабла. Тому що вона так вирішила.

Мама має рідну сестру. Вона на той час жила в Харкові, а ми у Вінниці. За час, що бабуся лежала, вона жодного разу не зателефонувала. І звісно не приїжджала.

Приїхала попрощатися. Забрала, що змогла, забрати з речей.

І як виявилось, тітка дуже незадоволена, що бабуся все залишила мамі. А це дача, гараж та невелика квартира.

Особливо сестрі мами за дачу прикро, хоча навіщо вона їй? Садити вона начебто не любить, на землі працювати – теж.

Підсумок – сестри більше не спілкуються. Зовсім.

А хіба мама винна перед сестрою? Хіба вчинила нечесно?

У чоловіка ситуація у сім’ї вирішилася простіше. У його мами є сестра також. Так ось, коли бабуся чоловіка злягла, то вирішили спочатку, що сестри доглядатимуть по черзі. Тоді і дім бабусь поділять.

Будинок хотілося тітці чоловіка дуже. А ось доглядати маму вона змогла тиждень.

Коли бабусі чоловіка не стало, тітка пострибала-повимагала трохи. Та й заспокоїлася. Угода то вже була.

Хто правий у таких ситуаціях? Добре, звичайно, лишатися до кінця у силах, нікого не обтяжувати у старості ні з дітей, ні з онуків. Але ж по різному буває.

Тому я вже зараз кажу своїм дітям про те, що так буде чесно: отримає спадщину той, хто доглядатиме. Чи я не права?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.


Джерело