Брала дві сумки, набивала їх подушками, сідала на диван, а потім сиділа. Зараз у мене вже двоє своїх дітей, які вранці так само просять какао. Банка закінчується так само. Я вирішила віднести їм млинців! Благо, мама мене перехопила з тарілкою біля хвіртки. Одна з тіток каже моїй бабусі: «Яка гарна онука!» Я, не довго вагаючись, знімаю шорти. Коли вони заснули, я зателефонувала бабусі і сказала, що мама спить із якимсь чужим мужиком. Бабуся була у нас вдома за 10 хвилин. Судячи з лиця батюшки в той момент, я все ж таки не дуже розумна

Коли я була маленька, років 7, напевно, жили ми у квартирі на 2-му поверсі, і я була закохана у хлопчика з 3-го. Їхній балкон знаходився прямо над нашим, і я, коли лягала спати, гарно викладала праву руку поверх ковдри. Щоб раптом мій предмет зітхання спуститься, як Тарзан на ліані, до мене в кімнату, то йому було б легко надіти мені обручку на палець.

У дитинстві грала в дивну гру: брала дві сумки, набивала їх подушками, сідала на диван, а потім сиділа. Довго – близько години в середньому. Коли мама запитувала, що я роблю, ділово їй відповідала: «Мамо, будь ласка, не чіпай мене, я їду в електричці!»

Найтепліший спогад із раннього дитинства пов’язаний із ранковими зборами в садочок, конкретніше: з какао, яке мама робила вранці. Нова баночка несквіка закінчувалася дуже швидко, бо я його й сухим тріскала за милу душу. Зараз у мене вже двоє своїх дітей, які вранці так само просять какао. Банка закінчується так само швидко, але діти тут ні до чого. Це я так само під’їдаю тишком-нишком.

У дитинстві я була дуже щедрою дитиною, а ще дуже любила мультфільм Черепашки-ніндзя і вірила, що вони насправді живуть у каналізації. Мені їх стало шкода, бо вони їли одну піцу, і я вирішила віднести їм млинців! Благо, мама мене перехопила з тарілкою біля хвіртки, коли я твердою ходою прямувала до ринви.

Коли мені було 6 років, пішли з бабусею за продуктами до магазину. Підійшли до прилавка, там була черга з кількох людей. Одна з тіток каже моїй бабусі: «Яка гарна онука!» Я, не довго вагаючись, знімаю шорти і кажу: «Я онук!»

Коли я була маленькою, тато прибрав вуса і бороду. Я його не впізнала та злякалася. Коли вони заснули, я зателефонувала бабусі і сказала, що мама спить із якимсь чужим мужиком. Бабуся була у нас вдома за 10 хвилин. Потім мені влетіло.

Коли мені було років 10-11, нас із братом відвели до церкви, де один священик був другом мого хрещеного. Перед сповіддю добрий батюшка запитав мене, чи я знаю, що таке причастя. Я сказала, що я розумна і знаю. І розповіла я йому, що таке причастя, дієприслівник, чим вони відрізняються, не забула і про причетний оборот. Судячи з лиця батюшки в той момент, я все ж таки не дуже розумна.

Ми з мамою не дуже ладнали, особливо в дитинстві — я була гіперчутливою, а у мами завжди був дуже твердий характер. Зараз ми почали спілкуватися набагато ближче, і мама стала мені другом, який завжди дасть пораду та допоможе легше ставитися до ситуації. Але нещодавно вона мене здивувала. Ми працювали на дачі, збирали врожай у теплиці. І коли серед бесіди вона повернулася до мене і запитала: «Знаєш, яка у мене єдина радість у житті?» Я похитала головою, а мама посміхнулася і просто відповіла: Ти.

Дитинство – світла, наче сонечко, пора. Спогади про нього затишні, теплі і щемкі.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.


Джерело