Із зміною роботи послужило ще те, що чоловік хоче більше проводити часу із сім’єю

Потрапила у дуже неоднозначну ситуацію. Багато подруг та сестра не розуміють, чого мені ще не вистачає. Підтримала мене тільки одна подруга, зараз здебільшого тільки з нею і спілкуюся, щоб не накручувати себе.

Заміжня я вже давно, ми з чоловіком прожили разом десять років. Він дуже хороша людина, уважна, ласкава, дбайлива, є й недоліки — він ну дуже впертий.

Начебто й дрібниця, але якщо він щось вирішив, то простіше поступитися, все одно буде, як він скаже.

За десять років, таких випадків було небагато, можна перерахувати на пальцях однієї руки, тож сказати, що все погано у мене язик не повернеться.

Восени чоловікові запропонували посаду в іншому місті, і ми переїхали. У нашому місті у нас було і житло (у кожного своя дошлюбна квартира) та робота, але чоловіка завжди тягнуло у велике місто.

Переїхали ми до міста неподалік столиці (на машині 30 хвилин). Зйом квартири протягом одного року оплачує підприємство, тож із житлом питань не виникло.

До того ж нам цілком вистачає коштів купити житло в цьому місті. Начебто все добре і складно, але є одне «але» — за профілем я не можу знайти в цьому місті роботу, є пропозиції в самій столиці.

І ось тут випливла горезвісна впертість чоловіка, він не дає мені влаштуватися на роботу.

Ні, він не проти, щоб я працювала, але ставить низку умов — п’ятиденка з вихідними в суботу та неділю, щоб робота була в цьому місті, а не в двох годинах їзди від дому, щоб не було як на минулій роботі, бала завдання додому.

А немв тут такого. Ні, є, звичайно, але за такі гроші, що чоловік сміється і каже, що він сам мені таку зарплату платитиме, і він не бачить сенсу в такій діяльності.

У мене глухий кут. Якщо шукати роботу згідно з вимогами чоловіка, то зарплата курям на сміх. Якщо шукати те, що підходить для розвитку, це не влаштовує чоловіка.

Та ще й рідня навперебій твердить, що я не ціную того, що є, мене чоловік забезпечує, на роботу не гонить, а я така невдячна.

А я не можу зрозуміти, як можна вдома сидіти, я вже на стіну лізу від нудьги. Не скажу, що я кар’єристка, але до начальника відділу допрацюватись встигла, так що просто так сидіти папірці перекладати за три копійки вже не зможу.

А чоловік злиться, коли я починаю їздити на співбесіди відповідні до моєї кваліфікації. До розлучення, звичайно, не доходить, але почали лаятись, чого не було зі студентських часів.

Ні, він не намагається самоствердитись за мій рахунок, раніше ми працювали в одній галузі.

Із зміною роботи послужило ще те, що чоловік хоче більше проводити часу із сім’єю.

Раніше він їхав на роботу о п’ятій ранку і повертався добре, якщо до восьмої, часто викликали на роботу у вихідні.

Тому те, що я так само на роботі, його не бентежило, я все одно приїжджала раніше. Зараз за більшої оплати праці, він на роботі проводить набагато менше часу (рівень посади не змінився) тому хоче, щоб і я була вдома.

Вибачте, можливо дещо незрозуміло з моєї історії, але хотілося донести весь абсурд ситуації. Як вплинути на чоловіка? Я дуже хочу працювати! Розлучення не пропонувати, ні він, ні я на це ніколи не підемо.

Джерело