Я тоді поговорила з дочкою Оксаною і сказала їй, що залишаю їм квартиру, а сама їду до села. оксана навіть не приховувала радості, та я її і розумію. Вони з зятем одразу пообіцяли допомогти мені фінансово і силами зробити ремонт, сказали, проведуть воду, облаштують зручності у будинку. Та у селі мене ніхто не чекав. – Можеш жити лише у літній кухні. Топити пічку важко і вугілля дороге

Кілька років тому я, бачучи скрутну ситуацію з житлом у дітей, як вони поневіряються по орендованим квартирам, поговорила з дочкою Оксаною і сказала їй, що залишаю їм квартиру, а сама їду до села. Оксана навіть не приховувала радості, та я її і розумію. Вони з зятем одразу пообіцяли допомогти мені фінансово і силами зробити ремонт, сказали, проведуть воду, облаштують зручності у будинку.

Та у селі мене ніхто не чекав, бо мами не стало вже давно, а моя рідна сестра Людмила, яка завжди жила в селі, одразу зайняла весь будинок, обжилася у ньому, наче повновласна господиня. А коли я теж захотіла переїхати і допомогти таким чином дітям з квартирою, Людмила сказала, що я можу зайняти літню кухню – невелику хатку дворі з однієї кімнати і маленької кухні. Ні ванни, ні туалету, ні води. Воду треба носити з криниці, митися в тазику.

– Можеш жити лише у літній кухні, у хаті, вибач, місця немає, – заявила Люда.

Та я погодилася заради щастя доньки, скільки там мені самій на пенсії треба. Донька обіцяла, що як тільки настане тепло, вони розпочнуть ремонтні роботи.

І ось минуло вже три роки цієї зими, і нічого не змінилося. Я не раз нагадувала дітям, що пора б мені щось зробити, що я не молодію і жити у таких умовах не просто, особли во у холодну пору року, але у відповідь чую лише відмовки, мовляв, мамо, зараз грошей немає, а як з’являться – обов’язково все зробимо.

Я приїхала до  Оксани ще в листопаді і кажу, що мені холодно, топити пічку важко і вугілля дороге, може, я б у них перезимувала, а дочка мені у відповідь говорить, що місця у них немає, а я можу грітися не економлячи, а вони потім мені вугілля докуплять.

На нову партію вугілля моєї пенсії не вистачить. Поїхала я знову автобусом у райцентр до доньки, кажу – обіцяли ж! А вони з зятем мені знову – вибач, мамо, поки грошей немає, все на дитину йде, другу чекають он, як тільки щось заробимо зверху, ми обов’язково за все заплатимо.

Гроші я тоді у грудні позичила у сестри, вугілля купила, щоб на всю зиму вистачило. Просто не знаю, що мені робити далі. квартиру я дарчою на дочку оформила. Доживати мені у таких умовах, інших варіантів не світить.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.


Джерело