Доnомагала з жалю самотній бабусі-сусідці, а вона nускала nліткu, що я хочу у неї квартuру відібратu. Осьі робu після цього людям добро

Мені двадцять шість років. Сама приїхала з іншої області, коли вступила до університету. Думала, що відучусь, а потім повернуся назад, але місто мене затягло, і більше не відпускає. Вирішила, що буду будувати своє життя тут.

Відучилася, працюю, хочу купити власне житло, але це дуже нешвидка історія, тож поки що квартиру винаймаю. Близько півроку тому в’їхала до свого нинішнього житла. З сусідами не знайома, сама не прагну заводити серед них спілкування. Я взагалі не найкомунікабельніша людина.

Жила я собі, не тужила, доки приблизно два місяці тому не стала в черзі за якоюсь бабусею. Вона на касі довго щось стояла, все перебирала гроші в долоні, підсліпувато жмурячись. Їй явно не вистачало на щось із її мізерного продуктового набору.

Я не страждаю на приступи благодійності, але тут мене пройняло. Бабуся виглядала чистенькою, охайною,  її так стало жалко. І ще вона так розгублено перебирала куп’юри на долоні, постійно заглядала в гаманець і перепитувала у роздратованої касирки, скільки вона винна.

Вирішила, що від трилцяти гривень мій бюджет не впаде, тому я сплатила за бабусю, хоча вона говорила, що не потрібно, але потім все-таки забрала продукти і все мені дякувала, бажаючи здоров’я та нареченого доброго.

Поки вона збирала свої покупки в сумку, я розплатилася за свої покупки і з магазину ми вийшли разом. Того дня якраз на вулиці була ожеледиця, тому я вирішила до кінця бути благородною рятівницею і проводити бабусю до дому. Мені все одно поспішати не було куди.

Вона намагалася відмовитися, але потім виявилося, що нам в один будинок, тільки під’їзди різні. Так разом і пішли. Дорога була близька, але кілька разів мені все-таки довелося притримувати бабусю, яка сковзалася на плитці.

Тоді вона мене закликала додому, напоїти чаєм, сказавши, що інакше вона образиться. Говорила, що я їй так сьогодні допомогла і вона не може просто так мене відпустити. Я здалася і пішла.

У квартирі була благородна бідність. Все чистеньке, акуратне, але дуже стареньке. За чаєм ми з бабусею розмовляли. Вона розповіла, що працювала на заводі, як втратила чоловіка, як виростила одна сина, а потім не порозумілася з невісткою і син разом із сім’єю з’їхав, і тепер до матері майже не показується. Жити бабусі доводиться на одну пенсію.

Вона не скаржилася, а просто розповідала та міркувала. Але це було так зворушливо і проникливо, що навіть повернувшись додому, я не могла перестати думати про цю бабусю. Треба ж як буває. І син є, і онуки, а вона у магазині копійки перераховує.

З того часу я почала відвідувати нову знайому з гостинцями. І по дому їй допомагала, що їй самій робити вже важко. Наприклад, люстру помити чи на антресолях порядок навести. Іноді ходила в аптеку, коли бабуся почувала себе погано.

Я робила це просто так, без якоїсь причини, просто за велінням душі. До того ж із бабусею було цікаво спілкуватися, вона дуже цікаві історії розповідала. За цей час я дуже прив’язалася до неї.

А позавчора приходила господарка квартири, яку я винаймала. Забрала квитанції, а потім сказала, щоб я шукала інше житло. Я здивувалася, з чого раптом, адже нормально все було. Сусіди не скаржилися, я платила вчасно.

– Не моя, звичайно, справа, але ти чиниш підло. Не можна на довірливості людей похилого віку грати. Тільки тут ти на ту не напала.

– Чого чого? Яка гра на довірливості?

Хазяйка пояснила. Бабуся, з якою я, як мені здавалося, потоваришувала, всім розповідає, що я аферистка, яка за нею бігає заради квартири. Нібито я навіть із нею на цю тему вже говорила. І тепер бабуся боїться, що я їй щось підсиплю і примушу мені квартиру відписати. А вся ця допомога – ось так я втираюсь у довіру.

Квартиру я змінила. Пояснювати щось господині не бачила сенсу, переконувати бабусю, яка сама мене вітала, теж не хотіла. Просто тиждень не з’являлася у неї, а потім переїхала.

Відчуття мерзенні досі, прямо в душу начхали. Навіть не грошей шкода, що я витратила, це дрібниці. А що просто так взяли та облили брудом душевний порив. Я ж жодного разу навіть не мала думки з приводу квартири. Там же син, онуки, є кому успадкувати.

Загалом, однією розчарованою людиною, яка перестала робити добро, на землі побільшало.

Джерело