Вuходuть, що я даремно всім своїм подругам, які жалілuся на свекрух, нахвалювала свою маму Любу, яка хотіла з нас грошей

Після весілля ми з чоловіком стали проживати з його мамою, яка вже два роки, як на пенсії. Тож сидить вона саменька вдома й не знає чим зайнятися.

Дітей же у нас с Михайлом ще немає, тож ми зранку до ночі працюємо. Свекруха ж за день і квартиру в порядок прибере і їсти приготує. Ми ж обоє приходимо пізно, то нам всім цим займатися ніколи.

Невдовзі наша мати почала ображатися на нас, що ми їй зовсім не допомагаємо: ні за продуктами сходити, ні попрати, ні поли помити, ані супу зварити. А їй же це важко й образливо…Вона стала почувати себе прислужницею – це з її слів.

І тут мама Люба видає: «За кожну тарілку їжі будете мені платити, діточки, бо я ж не зобов’язана Вас годувати на свою пенсію!».

Ми з чоловіком переглянулися й подумали, що нехай і так. Хоча, правда, не розуміли її, думали, що ми родина й живемо в нормальних стосунках, без жодних претензій. А воно насправді он як… Тож я, виходить, даремно всім своїм подругам, які жалілися на свекрух, нахвалювала свою маму Любу.

Платили ми за їжу десь місяць, та ще прибирали за графіком, який свекруха вивісила в коридорі. Важко було так жити, але ж куди діватися. З’їжджати ми не хотіли, оскільки це потрібно б було витрачати кошти, а ми відкладали на власний будинок.

І тут сталася біла. Мама Люба зламала ногу й злегла, лікар їй не дозволяв вставати. Й знаєте, я пару днів помовчала, а потім не стрималася і запитала свекруху: «Мамо, а як же Ваш графік? Ваша черга ж прибирати та й суп Ви вже четвертий день мій їсте..?»

Свекруха подивилася на мене й прям заплакала. Вона попросила в мене вибачення й запропонувала жити як жили раніше. На що я кивнула головою в знак згоди, а потім ми з нею вдвох гарненько посміялися. Далі жити почали як і в давні мирні часи. Всім добра!

Джерело