Я завжди знала, що найважче – це вижити.

Вижити в цьому жахливому і жорстокому світі ще й з середньостатистичним матеріальним забезпеченням. Я не хочу скаржитись, але мушу виговоритись.

Насправді, я не знаю як це бути вкрай бідною. Батьки у мене заробляли нормально, нам вистачало, проте доводилось економити і  витрачатись лише на щось вкрай потрібне.

А от на те, чого бажає душа взагалі неможливо було накопичити.  Тепер я вже теж заміжня і мама двох дітей. Наше матеріальне становище покращилось, справді! Тепер кожен працює і заробляє на свої потреби. Ми ще забезпечуєм дітей найважливішим, та вони зі своїми першими підробітками можуть накопичити на якісь свої забаганки.

А пам’ятаю той час, коли всі гроші з чоловіком віддавали на дитину. Того дня ми вели молодшого сина Дмитрика у перший клас. Чоловік не пішов.

Щоб придбати все необхідне до школи ми надто витратились, тому чоловік не мав навіть осінньої куртки.

Те 1 вересня було холодним, проте у зимовому звісно ще занадто душно. Отак і залишився вдома. Добре, що часи хоч трохи змінюються.

Тепер ми, безперечно, маємо набагато більше можливостей, сподіваюсь, що діти наші житимуть ще краще і зможуть внуків легко поставити на ноги. А ми готові у цьому сприяти.

Джерело