Ось як ти вважаєш, чи має право мати маленьких дітей розсердитися і піти з дому на кілька годин – якщо тато вдома? Чоловік постійно так робить, і нічого! У вихідний грюкне дверима і їде або на роботу, або до батьків! І весь день вільний, краса! Я йому говорю – наступного разу я так зроблю. Стукну дверима і піду, і телефон відключу ще, щоб ніхто не дзвонив, бо нічого! Але він, здається, не вірить, що я на таке здатна

Залишити дітей із батьком та піти на півдня, відключивши телефон?

– Ось як ти вважаєш, чи має право мати маленьких дітей розсердитися і піти з дому на кілька годин – якщо тато вдома? – Запитує тридцятирічна Алла. – Чоловік постійно так робить, і нічого! У вихідний спровокує суперечку, грюкне дверима і їде або на роботу, або до батьків! І весь день вільний, краса! Я йому говорю – наступного разу я так зроблю. Стукну дверима і піду, і телефон відключу ще, щоб ніхто не дзвонив, бо нічого! Але він, здається, не вірить, що я на таке здатна.

У Алли з чоловіком Георгієм двоє дітей, три роки і десять місяців, і Алла, яка сидить у декреті, просто вимотана. Декрету її не видно кінця і краю, з дітьми, крім Алли, сидіти більше нема кому.

Чоловік з ранку до вечора на роботі, треба ж заробляти на їхню велику родину. Бабусі носа не кажуть. Обидві “попереджали, що так буде” і зараз просто вмили руки.

Діти гіперактивні, вік складний та Аллі цілодобово з ними практично однією важко.

– Ну ти ж сама хотіла другу дитину з маленькою різницею! – знизує плечима чоловік.

– А ти що, не хотів, чи що? – скидається Алла.

– Чому не хотів? Я був не проти!

– Ні, почекай! Що означає «був не проти»? Ти не хотів народження Максима? Навіщо тоді погодився?

– То ти хотіла! – парирує чоловік, ляскаючи очима.– Не міг же я утискати тебе в твоєму бажанні.

Чоловік з дітьми ніколи не залишався толком більше ніж на півтори-дві години, і то зі сплячими. Будь-яка позаштатна ситуація викликає паніку. Відверто кажучи, з власними дітьми поводитися він не вміє і не дуже хоче цю прогалину виправляти.

Є Алла, вона мати, вона знає, чим нагодувати, як зайняти, у що переодягнути. До того ж, Алла сидить у декреті, її робота зараз – це діти.

Адже чоловік не вішає на неї своїх робочих проблем, він справно щомісяця приносить у будинок гроші, і непогані – поскаржитися Аллі нема на що. У чорному тілі її не тримають. Алла має карту з доступом до всіх фінансів чоловіка, в грошах він її не обмежує.

Так, з дітьми Георгій не займається, але не розірватися ж йому. Діти зараз на Аллі. Виростуть тоді і підключиться батько.

– Та він у тебе вже зовсім нахабнів! – підбиває Аллу найкраща подружка. – Гаразд, по дому нічого не робить, але з синами спілкуватися – це його прямий обов’язок. І не тоді, коли їм стукне шістнадцять, а зараз. Годі вже його берегти! Нехай лишається з дітьми хоча б на один день на тиждень!

– Та він не залишається! – мало не плаче Алла. – Категорично не хоче та й годі! Ти, каже, мати, ти маєш! Діти ще маленькі, я з ними поводитися не вмію!

– Та мало що він хоче чи не хоче! – тлумачить подружка. – Не вміє він! Так і не навчиться. Вставай у суботу раніше, збирайся ось просто та йди – його не питай. Записку напиши – я, мовляв, у справах буду в чотири. Або подзвони вже з дороги. Але – один раз. І телефон вимкни. І не здумай йому інструкції писати та кашки готувати! Розбереться сам! Та й там не найвища математика, якщо чесно. Памперси у будинку є, гаряча вода теж, їжа в холодильнику, що ще треба? Нехай навчається.

Залишити дітей з непідготовленим татом, а самій піти на півдня, вимкнувши телефон – це нормально, на вашу думку? Ну, якщо домовитись не виходить? Не пропадуть же вони, зрештою.

Чи все ж таки не можна так? Не в її положенні, без роботи із двома дітьми, права качати. Хай скаже дякую, що чоловік утримує. А дітей вона хотіла сама.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua


Джерело