Я не знаю, навіщо мама це зробила. Але вона подарувала нашій дочці на 15-річчя тест на батьківство. Звичайно, він показав правду. Я обожнюю свою Оленку. Та звісно, що друга дівчинка теж. Коли мама вже не знала, що зі мною робити, покликали дядька мого тата, вже старенького священника. – Не буває див, мамо! Не буває! Ти доросла людина і мала це розуміти!

Я хочу розповісти цю історію, щоб люди знали, що і так буває. Я дізнався про це років у 17. Спеціалісти розвели руками: такі особливості, здоровий, але ось так.

Про що я тільки не думав, навіть не уявляєте, через яку внутрішню боротьбу я пройшов. І коли мама вже не знала, що зі мною робити, покликали дядька мого тата, вже старенького священника. Отець Геннадій і навчив мене прийняти життя і себе таким, який я є. Я безмежно йому за це вдячний, хоч його вже немає і на світі.

Я перестав мріяти про дівчат, про те, що у мене буде нормальне життя. Занурився у навчання, а потім у кар’єру, роботу. Купив власну квартиру, побував у різних країнах.

А потім зустрів Оленку, яка мене покохала і не злякалася правди. Вона полюбила і прийняла мене, як людину, решта для неї не була важливим. Ми одружилися.

Згодом ми захотіли діток. Я не можу, само собою, стати батьком, але мені хотілося, аби це дитя було від моєї коханої дружини. Ми нікому з рідні нічого не сказали. Маму свою я змусив повірити, що сталося диво.

Оленка народила нашу старшу донечку Віру від свого однокласника, який був колись у неї закоханий. Потім від розлучився зі своєю дружиною і на момент зустрічі з моєю Оленкою був вільним. Вона тоді йому чесно сказала, що їй просто потрібна дитинка.

Через 9 років таким самим чином народився Богданчик, але у нього вже інший біологічний тато. Знову ж таки, наші родичі вірили, що у нас все добре у цьому плані.

І ось минулого тижня Вірі виповнилося 15 років. Таємно від нас моя мама подарувала дочці ДНК-тест, вони його з Вірою тихенько зробили. Звичайно, він показав правду, і мама, і дочка дізналися, що не я тато Віри.

Та звісно, що друга дівчинка теж не моя, я так і сказав матері, коли вона прилетіла до нас, махаючи цим папірцем.

– Не буває див, мамо! Не буває! Ти доросла людина і мала це розуміти! Я обожнюю свою Оленку, люблю безмежно наших дочок. Не знаю, чого ти досягла своїм вчинком, навіщо це зробила.

Мама тоді мовчки пішла. Тиждень вже не спілкуємося. Як буде далі? Якими будуть тепер мої стосунки з донечками? Але Оленка заспокоїла мене, що все буде добре, що вона зможе правильно пояснити все дівчаткам, знайде правильні жіночі слова. Я їй вірю. А от як простити матір, поки що не знаю.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.


Джерело