Допоможіть розгадати таємницю карпатських жінок. Звідкіля у них стільки часу і сил? Чи вони вміють той час сповільнювати? Ну от послухайте. Кілька років їздимо родиною відпочивати в одну сім’ю у серці українських Карпат. Спостерігаю за господинею і диву дивуюся. Я у місті нічогісінько не встигаю. Мама в селі на Полтавщині – також. А Леся ця таке витворяє!

 

Допоможіть розгадати таємницю карпатських жінок. Звідкіля у них стільки часу і сил? Чи вони вміють той час сповільнювати? Ну от послухайте. Кілька років їздимо родиною відпочивати в одну сім’ю у серці українських Карпат. Спостерігаю за господинею і диву дивуюся. Я у місті нічогісінько не встигаю. Мама в селі на Полтавщині – також. А Леся ця таке витворяє!

У цих господарів, до яких ми приїздимо у Верховину, двоповерховий чималий будинок. Кімнати другого поверху призначені повністю для відпочивальників, самі вони живуть на першому.

У пані Лесі і її чоловіка Володимира – двоє дітей-підлітків. Самі вони держслужбовці. Вдома тримають кілька корів, свиней, курей, качок… Доглядають за величеньким городом, садком. Тобто всі продукти в них свої, домашні: молоко, м’ясо, сир, овочі, фрукти.

Пані Леся сама готує для відпочиваючих сніданки, обіди й вечері. Ви б знали, яка це завжди смакота!

Зранку – заварна кава, фрукти, всілякі налиснички, оладки, парові вареники з ягодами, пончики… Все те з медом, джемом, сиром. В обід – борщ, грибна юшка, деруни з поливками різноманітними, голубці… На вечерю – банош чи бограч, чи смажені або запечені реберця, курячі стегенця з салатами зі свіжих овочів і домашнім винцем… А вже майже перед сном Володимир або хтось із дітей піднімають гостям глечик свіжого молока або трав’яного чаю зі свіжоспеченими булочками…

Але коли я, наприклад, щоб щось спитати, заглядаю до їхньої кухні чи вітальні – бачу неймовірну картину: пані Леся з донькою, або з чоловіком, або з сусідкою сидять у чисто прибраній хаті і лускають насіння, розмовляючи або дивлячись телевізор! Ну як так?.. Де вона час і сили на все те бере???

І це при тому, що я ніколи не бачила, щоб їм хтось з вулиці чужий допомагав з хазяйством або городом. Все самі! І ще й насіння за розмовами… Моїм здивуванню і захопленню просто немає меж!

А свекруха моєї рідної сестри з Прикарпаття? Ми в них теж іноді буваємо.

Так от, коли я знаю, що до нас гості якісь іноді їдуть, починаю вже за три-чотири дні «колотитися»: якісь заготовки роблю, полуфабрикатами запасаюся…

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩